Розділ 4. Королівські артефакти

  Звичайно, Дьйорк, як чоловік і лицар, насамперед зацікавився металевими обладунками, що стояли біля входу. Це був повний захисний костюм, яких він раніше не бачив. Він відблискував блакитним кольором і був надзвичайно легким! Метал у їхньому світі був важким. В такому  ідеальному костюмі з їхнього рідного металу, він би, напевно, не зміг і кроку рушити. А це залізо було надто легким! Дьйорк із сумнівом заходився оглядати ту частину, яка вдягалася на тіло. Вона була завтовшки трохи більше волосинки. Лицар постукав по обладунку і у відповідь почув глухий дзвін.

  - Ваша Величносте, а цей метал взагалі здатний захистити?

  - Звісно, ​​лицарю! Також, я довірю Вам особливу зброю на час шляху.

  - Дякую, Ваша Величносте.

  Король вів їх далі, повз різні дива.

  - Ось цей еліксир мені передали з далекого світу, - показав Гриус флакон з прозоро-зеленуватою водою. - Вона послужить Вашій красі, дорога Клеє!

  - Татусю, а чому ж Ви мені раніше цього не давали?

  - Тому що ви ще дуже молоді для цього. А тепер час настав.

  Клея взяла флакон і почала його розглядати.

  - Ще Вам знадобиться ця мапа, - підвів їх до чергової дивовижі король, розгортаючи досить важкий жовтуватий сувій.

  - Дивіться, ось – зображення нашої землі Еронеї. А навколо неї знаходиться величезне море. На півночі – крижана земля. Зліва від нас – країна тролів. Праворуч - кам'яна пустеля із суцільними водоспадами. Вам йти туди не треба. А, ось тут – наша священна гора, бачите?

  - Так, ваша Величносте, - кивнув Дьйорк, напружено вдивляючись у зображені позначення.

  - Піднятися до вершини може кожен із наших мешканців. А ось ступити на неї – тільки той, хто матиме доступ.

  - Що це таке? - здивувався лицар. – Який доступ?

  - Це – ось цей предмет.

  Король простяг Дьйорку чорний предмет правильно-довгастої форми, твердий і схожий на камінь.

  - На цьому доступі є дві важливі горошини.

  - Що? Які горошини? - здивувалася його дочка.

  - Ось, - показав Ґриус.

 Справді, на чорному легкому камені вгорі ясно червоніла одна горошина, під нею була синя. А в самому низу було витаврувано якісь білі невеликі знаки, не схожі на їхні літери чи цифри.

  - Коли Ви підніметеся на вершину, треба натиснути на синю горошину. Тоді перед Вами відкриється шлях. І Ви повинні обернутись та натиснути на червону, щоб закрити цей шлях для інших. Коли повернетесь, обов'язково натисніть на синю! А потім, як почнете спускатися – на червону.

  Дйорк схвильовано кивнув головою.

  - Туди, куди Ви підете, гроші можуть допомогти. Тому я дам Вам ось це.

  Король простягнув йому складений сувій тонкого... полотна?

  - Що це таке?

  - Я назвав його "скатертина-самобранка". Ви повинні розкласти її, клацнути пальцями і вимовити: “хліб, сир, м'ясо, фрукти, овочі” – те, що Ви захочете з'їсти, – “з'явись!” І знову клацнути пальцями.

  - І що?

  -  І воно з'явиться.

  - Татку! Звідки ми маємо такі речі?

  - Я ж казав - від вихідців з інших світів.

  -  Та де вони, ці вихідці?

  -  Вони іноді з'являються на священній горі, дарують нам щось.

  - А де ці світи?

  Король звернув погляд нагору і схвильовано змахнув руками.

  - Давайте випробуємо-но цю скатертину, – запропонувала Клея. Вона надто переймалась майбутніми мандрами свого нареченого.

  Король зробив все за запропонованою схемою, і присутні побачили, як раптом нитки полотна після сказаного заклинання, засвітилися зеленуватим і рожевим світлом, з'явився майже непомітний димок, а за мить на полотні опинилися замовлені страви на однакових білих м'яких тарілках.

  Здивуванню молодих не було меж. Король узяв собі оладки і жестом запросив їх наслідувати його приклад.

  - Що це за диво?

  - Мені називали цей предмет – ситеза, синтезу… синтези… Коротше, дуже важка назва.

  - Як воно робиться? - з відчуттям потрясіння спитав Дьйорк.

  - Сказали дуже просто. Все виникає з якоїсь матерії.

  - З матерії? Вовни? Або льону? Папороть? - намагався вгадати лицар.

  - Не знаю. Ми все одно цього не зрозуміємо. Ось. Отже, Ви не залишитеся голодним. І ще, у мене є для Вас чарівний меч.

  Король кинув швидкий погляд на важкий меч, що висів на поясі у лицаря, і підвів його до стіни зброї.

  - Ось він.

 Дьйорк з розчаруванням подивився на безглузду коротку металеву паличку. Взяв до рук. Легка. Коротка. Й не гостра. Який від неї сенс?

  - Тут, де ручка, теж є горошини. Такі самі. Тільки тут треба навпаки, спершу натиснути на червону. А коли закінчиш битву – на синю. Сказали, що користуватися цим мечем можна лише тоді, коли не можна впоратися звичайним.

  Король натиснув на червону горошину на рукояті, і паличка раптом перетворилася на довгий гострий сяючий білий меч, що пускав відблиски по всій кімнаті.

  - Ого! - не зміг стримати вигуку Дьйорк.

  - Тепер, коли ми забезпечили вас усім необхідним, не зволікаючи ні хвилини, вирушайте в дорогу!

  - Як, тату, можна, ми хоч кілька днів побудемо разом?! - скрикнула вражена такою несподіванкою, Клея.

  - З кожним днем ​​дорогоцінний час йде. І мені залишається жити дедалі менше. І тобі, доречі, люба донечко, теж.

  - То, може, ми спочатку одружимося? Лицар виконає свій подружній обов'язок, а тоді вже рушить у дорогу. А поки він виконуватиме Ваш указ, таточку, я, можливо, няньчитиму Вашого онука…

  - Ні, моя дорогенька! Якщо Ваш лицар не впорається із завданням, мені знадобиться інший претендент на Вашу руку. А з онуком навряд чи я його дочекаюся! Отже, вирушайте негайно!