***

- Не розумію, - Ліфа ходила колами по даху, - вийшло чи ні?

Елеріс мовчав.

- Я не хочу до Храму забуття! – тупнула ногою Ліфа, - як я маю зрозуміти?! Закохались вони чи ні?!

- Вгамуйся, - поряд із нею виникла дівчина.

Волосся кольору пожежі, очі кольору неба.

- Оооо… Відьма простору і часу власною персоною, - скривилась Ліфа.

- Я також рада тебе бачити, Ліфо, - посміхнулась дівчина.

- Руто, - Ліфа наблизилась до неї, - скажи, в нас вийшло? Я все полагодила?

- Ранок покаже, - тихо промовила відьма.

- Та нічого ж не ясно! Він її навіть не поцілував!

- Він зробив більше, - посміхнулась Рута.

- Значить, я впоралась?

- Хто зна… - Рута подивилась на альбіноску спопеляючим поглядом, - але якщо ти хоч раз без мого відома… хоч один ще раз! Втрутишся у сплетіння долі…

- Та зрозуміла, зрозуміла… - Ліфа позадкувала, - не вбивай. Більше ніколи такого не зроблю… до того ж, Елеріс казав, що в мене вже немає часу, аби накосячити. Так?

- Так… - зізналась руда.

- Скажи, Руто, вони… у них народиться особлива дитина?

- Ні, - похитала головою відьма, - у них не буде дітей.

- Тоді навіщо це все?

- Вони врятують декого… декого дуже особливого. І для цього вони мають бути разом. Така доля.

- Вони справді такі особливі?

- Хіба таке кохання може бути не особливим? – посміхнулась Рута.

***

Ранок видався дуже спокійним. Сера готувала сніданок, Тай сидів за столом і розглядав її у домашньому одязі. Було трохи ніяково прокинутися майже обіймаючи один одного. Тож, на кухні повисла мовчазна атмосфера. Коли Сера поставила тарілки на стіл, Тай нарешті заговорив.

- Слухай, Сера, думаєш, так має виглядати кохання?

- Кохання? – дівчина почервоніла.

- Ну… душевні розмови, не бажання йти до себе додому, а лишитися тут біля тебе…

- Натякаєш, шо це кохання з першого погляду?

- Можливо… бо знаєш, якщо ні, то я готовий витримати хоч сотню твоїх поглядів, якщо це призведе до того, що ти у мене закохаєшся! – випалив хлопець.

Щоки Сери палали. Вона обережно поправила своє волосся.

- Давай зійдемось на десяти… - тихо сказала вона.

- Що?

- На десяти поглядах… - повторила дівчина.

- Он як… тоді… побачення. Сьогодні!

- Сьогодні, - погодилась Сера.

- О шостій?

- О шостій.

- Тоді я піду! Готуватися…

- І я… - кивнула Сера.

 Коли Тай, як і вчора вночі, перемахнув через перила балкону, Сера закрила почервонівше обличчя долонями.

- Достатньо було і одного погляду… вчора… - тихо промовила дівчина.

А за вікном знову пішов сніг, вкриваючи місто, наче біленькою ковдрою.