***

- Я не знаю… серйозно, я вже не знаю, що мені робити! Він мене не чує! Не хоче слухати! І я знову бачила у нього переписки з тою… Сера, я не знаю, що мені робити! – схлипував телефон.

- Розлучайся, - холодно промовила Сера.

Зазвичай, у розпалі емоцій, людина хоче підтримки. Щоб її пожаліли, щоб стали на її сторону. Усі шукають те саме плече, у яке можна поревіти. І це плече має бути чуйним, співчутливим і завжди приймати сторону того, хто у нього ридає. Так от Сера - не таке плече. Вона завжди належала до тієї категорії людей, які говорять те, що зазвичай говорити не прийнято. Ніхто не любить слухати неприємну правду. Та від неї, на превеликий жаль, тільки її почути і можна.

У телефонній трубці напружено мовчали. Потім сумно шморгали, далі агресивно шаруділи. І нарешті, ображено заговорили.

- Хороший з тебе психолог, нічого не скажеш.

- А я не психолог, - спокійно відповіла Сера, - так лише у моєму дипломі написано.

І це також неприємна правда. Сера дійсно навчалась на психологічному, навіть непогано вчилась, обрала для себе напрямки провокативної психотерапії та сексології, відвідувала курси, семінари. Та за спеціальністю працювати так і не починала.

Причина перша – нездоровий ейджизм, що до сьогоднішнього дня не викорінений. Дискримінація за віком нічим не краща за дискримінацію за статтю, можливо, ще й гірша. Університет Сера закінчила  у 23 рочки і найяскравіша перспектива, яку вона мала – це піти працювати у школу чи дитячий садок. У будь-якій іншій структурі їй пропонували лише «паперову роботу», проводити та перевіряти тестування, готувати анкети, сортувати їх у алфавітному переліку та всяке таке інше. Мало хто із старших людей готовий визнати, що хтось молодший може бути компетентніший у деяких питаннях. Лишалось чекати, а витримка і терплячість ніколи не були сильними сторонами дівчини. Причина друга менш значна. Читати людей як книжки це доволі корисно, та от розгрібати їх проблеми – не те, про що Сера мріяла у майбутньому.

Але дівчина про те не шкодувала. Життя склалось доволі цікаво. Основна спеціальність стала хобі, а хобі перетворилось на постійну роботу. Спочатку Сера фотографувала подруг, потім для студій, трохи згодом її фото помітила редактор модного журналу і понеслась… Рік за роком замовлень все більшало, популярність її як фотографа зростала, покращувалися навички. І вже у 26 років, Сера, яка мріяла про життя у Азії, переїхала до Сеулу, підписавши декілька «соковитих» контрактів. І хоч мрії почали здійснюватися, переїзд дався не так легко, як хотілося б. У Бостоні лишилося все життя Сери. Всі рідні та близькі люди. Всі спогади були пов’язані з містом, у якому вона народилась та виросла.

Там же лишилась і старша сестра Маргарет зі своєю нескінченною життєвою драмою. У дитинстві вони були дуже близькі, але чим старшими вони ставали, тим кардинальніше відрізнялися їх світогляди. Мег була впевнена, що жіноче щастя у заміжжі та материнстві. І вона вважала за свій обов’язок направити на праведний шлях свою молодшу сестру, яка вважала інакше. Одержима ідеєю вийти заміж, мати сім’ю, Мегі знаходилась у постійному агресивному активному пошуку партнера. І з кожним новим партнером, їх відносини з Серою все більше псувалися. Довірливою і наївною Мегі, яка так бажала кохання, як в дорамах, відверто користувалися. А Сера ніяк не могла примиритися з тим, що сестра себе не поважає. Тому всі їх розмови завершувались приблизно так…

- Якщо тобі не подобається, як до тебе ставляться, якщо ці відносини не роблять тебе щасливою, то я не розумію, навіщо ти витрачаєш час на цього чоловіка, сестро, - холодно промовила Сера.

- Та що ти можеш в тому розуміти? – роздратовано відповіла Мег, - відносини – то про роботу над ними! Про кохання!

- Але над вашими відносинами працюєш ти одна. Та й кохаєш ти одна. А він просто дозволяє себе любити. Чи хіба не так?

- Ти… - Маргарет затнулась, - а знаєш що, сестричко?! Не розумію, навіщо подзвонила тобі! Що про відносини може знати людина, яка свої не вберегла?!

Сера закусила губу. Неприємне відчуття кольнуло у грудях.

- В тебе все? Мені працювати потрібно, - спокійно промовила вона у телефон, чим ще більше роздратувала сестру.

- Так! Дякую за розмову! – крикнула Мег і кинула слухавку.

Сера відклала телефон у сторону та на мить прикрила очі.

- Відносини не зберегла, так?.. – прошепотіла вона.

Сера поглянула у вікно. В тому році снігу не було, скоріш за все, не буде і в цьому. Безсніжний новий рік… У Сеулі новорічний період завжди бив яскравим, живим, шумним. Але, снігу не вистачало. З друзями Сера завжди гуляла засніженим парком, кидалась сніжками, ліпила сніговиків коли вони були дітьми. Але цього року вона вперше лишилась сама. Хоча, її і запросили на корпоратив, вона розуміла, що першого січня вона прокинеться сама, поки інші проводитимуть час із рідними. Від цього було трошки сумно.

Відволікшись від думок, Сера вийшла на кухню та потягнулась до шафки, де зберігала какао. Але, на звичному місці упаковки не було. Дівчина пройшлась по всіх поличках, але какао не було.

- Дивно… здається, нещодавно купувала новий пакет, - сама собі пробурмотіла Сера, - і коли я тільки встигла…

Магазин був у кількох кроках від її будинку, тож, не витрачаючи часу, Сера накинула на себе пальто і вийшла з дому.