Глава 3

   Софії 27 років, і вона все своє життя прожила у невеликому приморському містечку. Її дім розташований неподалік від берега, де відчувається постійний подих моря, а шум хвиль можна почути навіть крізь зачинені вікна. Вона живе сама у старенькому будинку, який успадкувала від бабусі. Цей будинок для неї — не лише місце проживання, а й джерело спогадів та затишку.

   Софія працює в місцевій кав’ярні, яка є однією з небагатьох у їхньому містечку. Вона любить свою роботу, хоча іноді відчуває, що заслуговує на більше. Щоранку вона готує каву для постійних клієнтів і милується тим, як життя в містечку поступово оживає. Її улюблена частина роботи — спостерігати за людьми, які заходять до кав’ярні. Вона часто уявляє, які у них історії, і ці фантазії знаходять своє відображення у її малюнках.

   Малювання для Софії — це не просто хобі, а спосіб втекти від рутини. Вона малює на всьому: полотнах, серветках, навіть старих меню з кав’ярні. Її роботи наповнені кольорами моря, небом і людьми, яких вона бачить щодня. Але, попри талант, Софія ніколи не виставляла свої картини на загальний огляд, вважаючи, що це лише для неї.

   Вона звикла до простого життя. Її дні проходять у роботі, прогулянках уздовж берега і малюванні на самоті. Друзів у неї небагато, адже більшість молодих людей з містечка давно переїхали до великих міст. Проте Софія знайшла красу у своєму спокійному світі, і хоча часом вона відчуває себе самотньою, вона навчилася знаходити радість у дрібницях.

   Її мрії часто здаються їй надто далекими. Вона хоче подорожувати, побачити великі міста, виставити свої картини на огляд, але в той же час боїться залишити свою зону комфорту.

   Софія вірить у долю. Вона завжди казала собі, що одного дня щось або хтось зможе змінити її життя. І тепер, після зустрічі з Марком, вона відчуває, що, можливо, цей день уже настав.

   Софія обережно сіла на камінь неподалік і почала спостерігати за Марком. Його зосередженість, майже механічна точність рухів і уважність до кожної дрібниці її зачаровували. Це було зовсім не схоже на тих людей, яких вона знала в своєму маленькому містечку.

   Його серйозність викликала в ній теплу посмішку. Він здавався таким зосередженим, що майже не помічав світу навколо, і це було дивно для людини, яка працює на фоні настільки прекрасного пейзажу.

   Його погляд і манера триматися викликали у Софії суперечливі відчуття. З одного боку, він був чужинцем у її знайомому світі — мовчазним, стриманим, навіть трохи холодним. Але за цією відстороненістю відчувалася якась невидима тріщина. Щось, що він ретельно приховував, але що все одно пробивалося крізь маску його впевненості.

   "Хто ти, Марку? — думала вона, спостерігаючи, як вітер легенько ворушить його темне волосся. — Що привело тебе сюди, у наше містечко, де життя тече так тихо, що навіть час здається нерухомим?"

   Вона згадала їхню розмову про мрії. Тоді він сказав, що деякі зі своїх мрій він втратив. Це зачепило Софію. Їй здавалося, що вона розуміє, як це — втрачати щось важливе. Її дитячі мрії про великий світ, виставки її робіт та нескінченні подорожі давно сховалися під шаром звичного життя.

   Але в Маркові було щось інше. Він виглядав так, ніби намагається зібрати себе по шматочках. Його очі, хоч і впевнені, іноді видавали біль. "Ти втікаєш, чи шукаєш?" — подумала вона, намагаючись збагнути, що ж ховається за його мовчазною зовнішністю.

   Марк видавався людиною, яка звикла тримати дистанцію. Він відповідав на її запитання ввічливо, але коротко, наче боявся сказати зайвого. Це дратувало і водночас притягувало Софію. Їй хотілося дізнатися, хто він насправді, що ховається за цією мовчазною маскою.

   "Може, я йому зовсім не цікава? — промайнуло в її голові. — Може, я лише одна з тих випадкових людей, які трапляються на шляху і яких він потім забуде?"

   Але одразу ж ця думка здалася їй неправильною. У Маркові було щось, що свідчило: він помічає більше, ніж говорить. Його погляди, хоч і короткі, здавалися сповненими прихованого змісту.

   Софія раптом усвідомила, що думки про цього незнайомця займають більше місця в її голові, ніж їй би хотілося. "Чому мене так хвилює ця людина? Я ж нічого про нього не знаю", — подумала вона, намагаючись повернутися до власних думок.

   Проте Марк уже ніби запустив нитку у її світ. Вона не знала, чому, але їй хотілося, щоб він залишився. Не тільки в її містечку, а й у її житті.