Розділ 6

Після обряду на березі Пунту, коли їхні душі стали однією, подорож продовжилася. Хоча для всіх навколо це був лише перший день на суші, для Лали і Аміра це був новий початок. Перші миті після їхнього союзу були ніжними і важливими, але вже незабаром реальність пустелі нагадала про себе.

Під палючим сонцем, що висушувало землю до тріску, караван рушив у напрямку до центру пустелі. Пісок, мов безкрайній океан, вкривав все навколо, і жоден вітер не міг розігнати гаряче повітря. Лала і Амір йшли поруч, намагаючись звикнути до цієї безжальної стихії.

Їхній союз, хоч і зміцнив їх зв'язок, став ще більш вразливим для магії, яку духи почали на них накладати. Лала відчувала, як через кожен їхній крок в пустелі проявляються сили, що випробовують їхню згуртованість.

— Ми не повинні йти так швидко, — сказала Лала, коли вони зупинилися на короткий відпочинок. Її очі стали іншими, її внутрішній світ заглиблювався в духовну ритуальність, яку Амір не міг повністю зрозуміти.

— Але нам треба спішити, — відповів він, його погляд важкий від сумнівів. — Ми не можемо дозволити собі затримку, нам треба набрати ресурси для царства, і чим швидше ми досягнемо Пунту, тим краще.

Але Лала лише тихо стиснула губи, відчуваючи, що це не просто питання часу. Їхні перші труднощі тільки починалися, і кожен крок через пустелю був не лише фізичним випробуванням, а й перевіркою їхньої здатності бути разом.

Вони продовжили рухатися через нескінченний пісок, але вже на наступному повороті каравану проявилися перші реальні труднощі.

Спека була нестерпною. Вода швидко закінчувалася, і під час кожної зупинки каравану всі починали переживати напругу. Спільне рішення було майже неможливим, оскільки люди і верблюди втомлювались, і кожен очікував на подальші проблеми з водою. Нерви почали напружуватися, а особливо це стосувалося людей, що разом з Лалою та Аміром вирушили в подорож. Кожен почав переживати за свою безпеку і намагався знайти способи вийти із ситуації.

— Ти бачиш це, Амір? — запитала Лала тихо, коли їхній погляд зустрівся. — Вони бояться. Бояться пустелі. Вони чують її голос. Їхні душі терзаються і вони не вірять у себе.

Амір не відповів одразу, але відчував це. Люди з каравану почали шуміти, деякі з них голосно говорили про відсутність води, інші — про втому. У серці Амір відчував біль, ніби здавалося, що сама пустеля вимагає від них чогось більше, ніж вони могли дати.

— Ми не можемо дозволити собі паніку, — сказав він, намагаючись заспокоїти своїх супутників.

Але Лала знайшла поглядом духів у повітрі. Вона відчула магію, яка була близько. Це не була просто магія пустелі — це були випробування, які духи наклали на їхній шлях. Вони не просто повинні були пройти пустелю, вони повинні були зберегти своє єдність і внутрішню силу в умовах, які ставили їх на межу.

Лала заплющила очі на мить і глибоко вдихнула, відчуваючи, як її жіноча енергія прокидається зсередини, щоб протистояти цим силам. Вона знову звернулася до духів, просячи сили допомогти їм пройти цей етап випробувань.

— Ти відчуваєш це? — запитав Амір, намагаючись розгадати, що відбувається. — Що ти робиш?

— Я повинна налаштувати наші душі, — сказала вона, відкриваючи очі. — Пустеля не просто перевіряє наші сили, вона перевіряє нашу здатність бути разом. Ми не повинні просто пройти цей шлях. Ми повинні пройти його в гармонії.

Її голос був м'яким, але впевненим. Амір відчував, як у ньому зростає довіра до Лали, навіть якщо все навколо виглядало важким і безнадійним.

— Ти маєш рацію, — відповів він, кивнувши головою. — Я готовий. Ми це зробимо разом.

І саме тоді, коли все здавалося втраченим, через пустелю пролунало дивне дзюрчання води. Вода, яку вони так довго шукали, знайшлася в одній з тріщин каменю, і хоча вона була малою кількістю, це стало знаком. Це було випробування, яке вони змогли пройти разом, і Лала знала, що це лише початок.

— Це був знак від духів, — сказала Лала, посміхаючись. — Ми пройшли перше випробування. Але це лише початок.