Розділ 9. Сіра, ляклива миша чи жадний на кров вовк?

   Знову у мене ранок почався не з чаю чи кави. Ну хіба не трясця їхній матері? Я прокинулась спокійно, приготувалась до робочого дня, аж тут майте. Старий знайомий подзвонив. Якщо б хтось запитав: чого я так дивуюсь? Відповідь вам не сподобається. Цей знайомий вже рік, як мав бути в могилі. Я підняла слухавку і чистячи зуби одразу сказала:

— Коли це в пекло, мобільний зв'язок провели?— прополоскала ротову порожнину.

—Дуже смішно, Сань. —Він зробив невелику паузу, — Ти досі, як я чув, продовжуєш відмивати Дніпро від крові? — Голос звучав хрипло та насмішкувато, у його стилі.

—Від твоєї не відмиюсь, — я зплюнула зубну пасту, — розказуй що сталось. Бо щоб ти мені з труни подзвонив, це тобі треба зад прострелити, і то ти не одразу зреагуєш, старий вилупку. 

— Радий, що манери ти теж не змінила, — у слухавці почулося чи то кхеккання, чи то сухий сміх. — Слухай, Сань, часу обмаль. Ти вчора на восьмий поверх заходила? Заходила. Двері «шпилькою» цілувала? Цілувала. Так ось, Семенко був лише поштовою скринькою. Він збирав досьє на Глущенків, але не для себе.

— То на кого він працював? І звідки ти, курва, про це знаєш, якщо тебе рік тому прикопали під Одесою? — я витерла обличчя рушником, намагаючись вгамувати зубний скрип.

— Менше знаєш — довше не гниєш. Просто май на увазі: той, хто його прибрав, зараз дуже уважно стежить за кожним твоїм кроком. Справа не в кафе і не в грошах. Там щось особисте. І подивися на стакани в тій квартирі ще раз, якщо встигла сфотографувати. Жінка, яка там була, не просто пила сік. Вона чекала, поки він здохне.

— Зачекай! — крикнула я, але в трубці вже пішли короткі гудки.

Я кинула телефон на ліжко. Весь ранок пішов шкереберть. Знайомий, якого я вважала загиблим, не просто живий, а ще й знає про мої вчорашні «хуліганства». Це означало дві речі: він сам десь поруч, і за мною стежать набагато професійніше, ніж я думала.

З коридору почувся голос Максима: — Олександро, ви там заснули? Кава холоне, а нам ще до Христини їхати.

Я глибоко вдихнула, змушуючи себе повернутися в реальність. — Вже йду! — крикнула я у відповідь.

Вийшовши на кухню, я побачила Максима, який спокійно снідав. Він виглядав таким надійним і «земним», що мені на мить стало ніяково за те, які тіні з минулого щойно зі мною розмовляли. Але розповідати йому про «дзвінок з пекла» я не збиралася. Принаймні, не зараз.

— Що з обличчям? — Максим примружився, відставляючи чашку. — На вас наче коти виспались.

— Просто погано спала, — збрехала я, сідаючи навпроти. — Думала про ту помаду. Нам треба витиснути з Христини Немиш все. Якщо вона «сіра миша», то має боятись. А якщо вона «вовк»... то нам треба бути готувати рушницю.

—Мати Василева, це як вас роздуми хитали, що ви її частково записали в підозрювані? — він зробив ковток чаю зі своєї чашки і подав мені мою з кавою.

— Я її і не викреслювала. Просто тепр з'явились нові підстави, — я зробила ковток кави.

—З вами не засумуєш. Ви в курсі? — з посмішкою підмітив Максим.

—Я вам пропонувала вибір їхати зі мною чи ні. Ви поїхали, тепер приймайте наслідки, — з таким же ж інтузіазмом відповіла я зробивши ще один ковток бадьорості.

  Потім я дещо згадала і подзвонила Христині. Відставила при цьому чашку на столик біля дивану, покрокувала на невеликий подвійний балкон. Поки йшли гудки телефонних ліній, я зіперлась на залізні перила. На тому кінці взяли слухавку. 

—Ало? — пролунав тихий голос на іншому кінці.

—Доброго ранку, Христино. Вас турбує Марчук Олександра. Впізнаєте? — поцікавилась я спостерігаючи за бурним ранком Дніпропетровська.

—Так, доброго ранку. Впізнала, дякуючи нашій специфічній зустрічі. Щось сталося? — одразу перейшла до справи жінка, що ж я теж вмію так грати.

—Нічого такого, просто хочу з вами зустрітися, обговорити вашу покійну племінницю. Можливо опис дівчинки наштовхне мене на стрілка, — сказала я буденно.

—Так звісно, в мене як раз зараз відпустка, — відповіла Христина більш впевнено. — Де і о котрій годині вам буде зручно? — запитала вона. 

—Давайте, я вам скину адресу і час по смс. Просто в мене є ще кілька справ, — Відповіла я.

—Гаразд, чекатиму. — спокійно відповіла жінка і завершила дзвінок.

  Я тримала телефон в руках рздивляючись відкритий перед мною пейзаж. Ранок, сонце починає освітлювати дахи будинків, місто прокидається і всі починають рух. Відштовхнувшис від перил я повернулась до квартири. Допила каву, приготувала собі окремо не дуже намудрений сніданок. Яєчню з помідорами та огірками. Після швидко зібралась з Максимом і ми пішли до мого авто.

  Максим сів за кермо, я дала йому ключі і ми поїхали спочатку перевірити постачальні джерела кафе "Роса". Які нам люб'язно надала дружина власника. Я переглянула документацію і записи, після зробила знайомому генію комп'ютерних технологій. Він пробивши інформацію підтвердив алібі бухгалтерки. Я йому подякувала та завершила дзвінок. Після подякувала Тамарі і ми з Максимом поїхали в кафе "19/20".

  Коли ми зайшли в саме кафе Христина вже сиділа за столиком. Я і Максим приєднались до неї. Я замовила чаю, Максим — каву, а Христина — сік. Я подумки загострила на ній свою увагу. Коли нам принесли замовлення і офіціант пішов, я почала розмову.

—Вражаєте пунктуальністю, пані Христино. Прийшли навіть раніше нас з Максимом, — заувжила я.

—Є таке. Ще зі студенства не люблю спізнюватись, навіть якщо це не офіційна зустріч. —Відповіла Христина.

—Що ж повернемося до нашої основної теми розмови, — я відкрила блокнот і приготувалась записувати. — Якою була Катя? Чим захоплювалась?

— Ми запитуємо вас, бо не хочемо турбувати рану матері, — відповів Максим заспокоївши Христину. Я лише спокійно кивнула.

   Христина зробила ковток соку. Я простежила за її рухами. на її губах помада першого відтінку. Холодний нюд. Перший дзінок почуто, побачимо що буде далі. Я і Максисм сиділи спокійно, наче справді прийшли кави випити. З боку можна було б подумати, що ми брат і сестра через подібні вирази обличчя та манеру поведінки. Цікаво хто на кого більше вплинув.