Розділ 8. Помічник з того боку фронту та нові факти

    Того ж вечора я написала Мирославу, нагадала про імена можливих підозрюваних. Відповідь прийшла одразу, список складався з дев'ятьох осіб:

1. Макаренко Олексій (власник квіткового, що знаходиться через дорогу)

2. Маренко Людмила (спонсор Глущенка)

3. Немиш Христина (сестра дружини Глущенка)

4. Ковш Олександр (недавно звільнений офіціант)

5. Семенко Петро (брат згвалтованої ним дівчини)

6. Кременчук Семен (електрик, якому він не одноразово урізав платню)

7. Реверук Олеся (бухгалтерша)

8. Фартуш Йосип (кухар)

9. Глущенко Артем (його брат)

   Доволі ефективно, я б навіть сказала дуже ефективно. Якби він не був на іншому боці закону могли б дружити, але слава богу обмежимося співпрацею. Я повиписувала даних осіб до блокноту, та вирішила завтра перервірити як мінімум чотирьох людей точно. Брата Глущенка, кухаря, електрика, бухгалтершу та сестру Тамари Глущенко. Це поки буде найлегше і займе максимум півтора дня. 

   Я пошукала їх у соціальних мережах, дізналась загальну інформацію якою можна скористатись у власних цілях. Багато людей не розуміючи цього викладають про себе купу інформації, якою можна скористатись, як в хорошому, так і в поганому сенсі. 

   Записавши все необхідне, я вирішила сходити до кафе Глущенків під видом клієнта. Запропонувала Максиму скласти мені компанію, той погодився. Ми разом покрокували до кафе "Роса". Коли прийшли, зайняли столик, максиму я не сказала, що збиратиму тут інформацію. Просто запропонувала перекусити в цьому закладі. Там їжа непогана, я б сказала домашня. 

   Я обрала легку страву з творожним сиром та фруктами, а максим взяв картоплю пюре з котлетами. Ми ще взяли фруктові соки. Ми сиділи розмовляли, я спостерігала за офіціантами, їх там було два Василь та Павло. Коли оди з них підійшов, я прикинулась частим відвідувачем.

— Доброго дня, Василю. А де Олександр? Недавно ніби працював, такий ввічливий — я запитувала спокійно і м'яко Волошин про щось почав здогадуватись, але мовчав і підігравав.

— Доброго. Його звільнили десь тиждень тому. — монотонно сказав офіціант ставлячи страви.

— Справді? — ніби дуже здивовано запитав Максим, — А чому цікаво? — він склав руки перед собою у замок.

   Василь тихо роззирнувся та сказав пошепки, наче остерігаючись гніву стін.

— Він з господарем закладу дуже посварився. Заступився за нашого електрика, поважна людина він, з досвідом. Начальник весь час затримував старому зарплату часто.— офіціант говорив лихорадно та швидко, трохи заікаючись.

—Треба ж таке... — сказала я тихо, офіціант пішов, в Максим трохи нахилився над столом.

— Громадянко Марчук Олксандро Олександрівно—почав він.

— Слухаю, друже мій — одразу відповіла я.

— Ви я так дивлюсь вже почали інші версії розглядати, а звідки їх взяли не розказали. — розслаблено говорив Волошин.

— Підказали вчора. Здогадуєтесь хто? — посміхнулась я.

— Невже наш Невідомий? І ви йшли до нього самі? — в його голосі була чутна образа, наче я без нього довгоочікуваний матч дивилася.

— Запросили лише мене, я не мала права відмовити. Та й ви ж відпочивали — спокійно відповіла я.

— Справедливо, не заперечую. — погодився Волошин.

— Як і завжди — зробила ковток соку.

— Цікаво мені кілька моментів — Максим задумався — Чому ви відкинули його кандидатуру, як підозрюваного? І чому він став нам допомагати? — доволі логічні питання задав Максим.

— Ну, йому як мінімум це не вигідно. Йому потрібно, щоб боржник повернув гроші до потрібної дати, а не пригнічувати ресурс. — Я поклала до рота ложечку сиру зі шматочком яблука, — А допомагає він, так як не хоче, щоб його решту подібних "справ" розкопували. — Обгрунтувала я.

—Логічно. Куди рухатимемось далі? — запитав він з цікавістю.

—Ну, в мене вже мінус два підозрюваних. — ми завершили трапезу.

   Підійшовши до барної стіки ми оплатили свої замовлення і я почула розову бухгалтерки по телефону про поставки продуктів того дня та часу, коли вбили Катрусю Глущенко. Вона казала, що зустріч тоді зірвалась і вона зустрілась з іншими постачальниками, я подумки викреслила зі списку і її. Адже вона скоріш за все говорила з налоговою, та й не схоже, що їй вистачило б грошей найняти снайпера. Але про всяк випадок перевірю.

   Ми вийшли з закладу трохи пройшовши, я викреслила два імені з блокноту і навпроти одного поставила знак запитання. Волошин вчитувався у написані мною імена і трохи нахмурився.

 — Сумніваюсь, що це сестра Тамари Глущенко. Надто ляклива — припустив Максим.

—Знаєте, Максиме, у тихому болоті чорти та бабаї водяться. А значить не можна викреслювати жодну особу, нечисть та решту — парирувала я.

—Ну, не спробуємо, то і не дізнаємось — посміхнувся Максим.

—Тоді вперед, до справедливого брата ображеної сестри. — Я захлопнула блокнот і ми пішли за адресою Семенка, яку я витягла з його сторінки у фейсбуці.

   Коли ми дійшли, до потрібного будинку і тихо зайшли у під'їзд. Я очима одразу почала шукати квартиру під номером 28. Коли ми вийшли на восьмий поверх, я побачила потрібну квартиру. Підійшла до дверей подзвонила у дзвоник, пройшло хвилини три, за які я ще раз подзвонила у дверний дзвінок. Ніхто не відчинив, після Максим кілька разів гупнув у двері. Щей так, що ті ледь не злетіли з петель.

— Максиме, легше, бо ці двері не тільки Хрущова, а щей Апостола Петра побачать — ніхто досі не відчинив, — Ясно, нам по-хорошму ніхто не відкриє. Значить трохи похуліганимо — я присіла біля дверей і діставши міцну подібну до японської шпильку, почала взламувати замок.

  У Максима очі були по п'ять копійок, він схрестив руки на грудях, зіперся плечем на стіну біля дверей. Він спостерігав за моїми рухами і нарешті сказав:

— Це незаконне проникнення до приватної власності. Олександрівно, ви з здорового глузду з'їхали?! — здивовано запитав він.