Розділ 6. Баба Галя і тінь у будинку

    Максим підходить до хатини, баба Галя сидить на ослінчику і гладить великого рижого кота. Кіт примружує очі від задоволення, ластиться до рук старенької з великим задоволенням. Бабця побачивши Волошина нахмурилась і трохи вирівняла свою згорблену спину, настільки наскільки це було можливо. І хмуро запитала:

— Ти чий будеш, хлопче? Чи ти приїжджий? — примружуючись, щоб краще розгледіти парубка — Бо я тебе тут раніше не бачила...

— Доброго дня, пані Галино — ввічливо відірвався Максим, — Вибачте, але я справді не місцевий. Я приїхав сюди... через нещастя, яке сталося з донькою Тамари. Я — волонтер. Хотів би допомогти їх сім'ї, але з чого почати не маю поняття.

   Марчук подумки відмітила, що Максим грає на співчутті згадуючи жертву. Поліція так не робить.

—*От вам і лікар* — подумала Олександра.

    Сама дівчина стояла біля машини не далеко від двору і спостерігала, за допитом можливого свідка. Волошин зайшов у двір підійшов бо бабці Галини і почав розпитувати обережно.

—Так, шокода Томочку бідолашну...— важко видихнула бабуся, — Дитинка в них ну просто янгол була. А таке сталося...

—Так, важка трагедія... Я багато чув різних версій того, що сталося. — не встиг Волошин договорити, як бабця його троха перебила.

—Людям лиш би говорити нісенітниці. Та я дещо таки бачила в той день — бабуся Галина махнула до Максима рукою, щоб підійшов поближче, озирнулась на боки і тихо сказала, — За день, до трагедії, ввечері, я бачила як до їх хати якийсь мотоцикл синій пд'їхав. Я ще й подумала: "Хто може до Глущенків у такий час приїжджати?" — розказувала бабця.

—Цікаво, хто ж то міг бути... — запитував Максим наче подружка-пліткарка.

—Та пес його знає. Але чоловік Томкин дуже з приїхджим сварився, кричав ледь не на все село. Я бува записую, якісь дрібниці від тих хто заїжджає в село. Зажди тут хвилинку внучку, я зараз. — бабця тихенько встала з ослінчика і пішла в середину старої хатинки, сірий кіт веселенько пішов за нею, в очевидь сподівався чимось поласувати.

    Максим веселенько глянув на Олекандру, нече кіт що наївся сметани. Та в свою чергу закотила очі непомітно смикнувши куточками губ. Але краєм ока вона помітила тінь, що спостерігала за нею з дачного будинку Глущенко Тамари. Марчук одразу напружилась, професійна чуйка і подібний до тваринного інстинкт майже кричали:"Не пропусти. Це може бути важливо.". Старенька в цей час виявилось вже повернулась до Максима передаючи йому листок, на якому був записаний номерний знак мотоцикла.

—А чого ж ви вирішили мені це показати, а не правоохоронцям, баб Галь? — з цікавістю запитав Максим сфотографувавши листочок з старенького блокноту.

—Тим ледацюгам покажи. А як же ж. — Старенька говорила з явною неприязню. — Цим лінивцям тільки б від паперової волокнини позбавитись і швидше справу закрити. Коли мій нині покійний чоловік працював, такого безпорядку не було. — видно було, що це важка тема для старої, Максим не став ворошити її рану.

—Впевнений він був розумний чоловіком, а з вами щей найщасливішим. — він говорив це майже з гордістю наче рідній бабусі, а на обличчі баби Галі промайнула сумна, але одночасно і тепла посмішка.

— Йди вже, малохольний. Нехай Бог береже тебе і твою долю. — відправила Максима старенька сівши на ослінчик наче згадуючи щось своє та тепле.

   Максим кивнув та легенько вклонився старенькій на прощання. Підійшовши до Марчук він помітив, що вона поглядає краєм ока на дім Тамари і сам неповітно глянув, біля вікна хтось стояв.

—Побачив?—спокійно та сталево поставила запитаня Марчук.

—Побачив — підтвердив Волошин,— Готові піти і одразу допитати стоячого у вікні? — він говорив скептично, але внутрішньо вже намагався додумати, що Марчук зараз зробить.

—Що ви... Я ж не звір. — вона глянула на Максима, а в самої в очах танцювали чортики.

—Я обійду ззаду двір, а ви підете роззирнетесь? — запитав Волошин з цікавістю.

—З кожною такою пропозицією, я починаю вас поважати все більше. — з жартом сказала Марчук.

— Стараюсь, пані Марчук. — говорив він ввічливо обходячи її та роблячи вигляд, що розглядає скромні, гарні будиночки.

   Марчук же пішла до двору сім'ї Глущенків, будучи сконцентрованою лише на ділі. Вона тихо відчиняє хвіртку і повільно, розмірено заходить у двір, наче колись там жила. Ймовірно спостерігачка, розчинилась у темряві хатини, щойно Олександра почала підходити до двору. Не встигла вона зробити і десятка кроків подвір'ям, а з хатини вже вибігла наче обшпарена дівчина років двадцяти. Реакція Олександри сказала за себе, вона одразу схопила дівчину за лікоть. Та вирвалась, пробігла трохи, але назад до Марчук її підвів Волошин.

—Реакція у вас чудова, але сили ви чогось доклали менше — він жартував.

—Треба ж було вас трошки поганяти, щоб не розслаблялись — відповіла вона на жарт, після повернула нудьгуючий погляд на дівчину, — Тепер познайомимось з пташкою, яка зчинила такий галас. — Від добре підібраних Олександрою слів дівчина остовпіла.

—Про що ви? — в паніці ледь не крикнула дівчина, Максим примружив очі від гучності.

—Не треба кричати, — масажуючи свою переносицю сказала Марчук, — ми лише хочемо поговорити з вами. — Олександра говорила спокійно, але на дівчину це тільки навіювало страх. 

—Не хвилюйтесь, ми нічого поганого вам не зробимо. Тільки поставимо кілька питань з цікавості. —Волошин навіював тепло і дівчина трохи заспокоїлась сівши на лавку.

— Добре...—голос дівчини тремтів, — запитуйте.

—Чому ви ховались в будинку Тамари? І хто ви для неї? — вже м'якше питала Марчук.

— Я її сеста. І я не ховалась, а спостерігала за вами. Я чула від сестри, що вона хоче розібратись у смерті моєї племінниці. Та не раджу вам копати далі у цій справі. — Вона говорила швидко, збивисто, а голос її тремтів.

—Як я можу до вас звертатись? — раптом запитала Марчук.

—Христина. — сухо відповіла дівчина.