Розділ 1. Нова сусідка чи небезпечний злочинець.

   День у чудовому місті Дніпро обіцяв сонячну погоду з легким грайливим вітерцем. У парку імені Тараса Шевшенка тихо шепотіли високі зелені крони дерев, гралися та гуяли зі своїми друзями і батьками діти. День був надиво прекрасний. У центрі парку над "Порогом Ревучим", на оглядовому майданчику стов молодик років двадцяти п'яти, у нього було русяве волосся та карі очі. Одягнений він був у світло-блакитну тенісну сорочку та білі джинси, а на ногах начищені білі кеди. У правій руці вінтримав вагому доріжну сумку, а на поясі висіла басетка з чорної шкіри. Його вираз обличчя міх видати кілька емоцій за хвилину: від суму до полегшення. Як раптом його гукають і від обетається.

   Його гукнула жіночка, котрій на вигляд років тридцять з невеликим. Чорнява з тррохи темнішими ніж у молодика очима, на голові красувалася охайно зібрана зачіска і закріплена красивим крабком. Тільки одна неслухняна прядка чорного, як смола волосся вибивалася з зачіски та розвіювалася на вітру. Вона міцно його обійняла і легеньоко хлопала поспині, ніби не бачила його на продязі кількох десятків років. У якомусь сенсі воно так і було. Розірвавши обійми панянка перша розпочала діалог.

--Максимку, племінничку! Як же ж ти вихуд! Геть вас там не годували! -- емоційно відчитувала та.

-- Тітко Оксано, та я в повному порядку. І я не те що б і вихуд. -- заспокоював менший.

--Не вигадуй мені тут! Ти краще розкажи: Як ти загалом? Як здоров'я твоє? -- не вгамовуваляся тітка.

-- Та все добре, що зі здоров'ям, що загалом. Єдине я ще не знайшов де зупинитися. -- з часткою печалі відповів їй племінник.

-- Ну з житлом я тобі можу допомогти, моя подуга здає доволі хорошу квартиру у найм. Що правда там в тебе буде сусідка Марчук Саша. Дівчина вічлива, спокійна, дума ви поладнаєте. Звісно якщо тобі такий варіант підходить. -- запропонувала тітка.

-- Думаю, спочатку варто поглянути на самі апартаменти, а потім вирішувати. -- хлопець задумався.

-- Можна глянути просто зараз. Вона не далеко живе. -- сказала тітка.

-- В такому разі, йдемо? -- пісміхнівшись запитав тітку молодик.

-- Звісно, звісно. Головне: не відставай; бо тут легко заблукати. -- ніби оживши пішла уперед тітка.

Вони йшли близько півгодини. Вийшовши з парку пройшли вниз вулицею, пройшли через пішохідний, минули кілька будинків після звернули вправо, пройшовши метрів тридцять зайшли до одного двохповерхового будинку. Сам будинок виглядав доволі гарно, дещо навіть старовинно, але це тільки надавало йому особливого шарму. Споруда була зроблена з червоної цегли, але сонце надало їй рожевоватого відтінку, над вікнами та дверями були чудово виконані різблення та статуї і всі симетрчні. Зайшовши до самої споруди, перше на що звернув увагу юнак -- це не звична тиша. Звісно він не очікував великого балагану, але принаймні натяк на те що тут буде жити, ще хоч якась молодь мав би бути. Вони з тіткою підійнялись на другий поверх, та двічі натиснула на дверний дзвінок і їй відчинила жінка поважного віку, років сорок може п'ятдесят не менше. Вона гостинно запросилв нас до квартири, і як виявилось у цьому будинку всього дві квартити, які розташовуються на обидва поверхи, а вхід до них тільки на другому поверсі. 

Трійко людей увійшли через частину з кімнатами господиня каже, що кімнат загалом три: дві біля входу і одна на нижчому поверсі -- її. Коли ми оглядали вітальню та кухню, які хоч і були споряджені сучасними приладами та інтернетом, виглядали та й мали атмосферу Лондона століття так дев'ятнадцятого. І це було до вподоби молодому лікарю.

Та раптом на горі почулося шипіння, за яким у слід пролунав ледьчутний вибух, ніби хтось пачку з соком хлопнув, з дверей пішла струйка диму. Стара господарка разом з гостями підійнялися, до як вони зрозуміли господині кімнати. Старенька тільки-но увійшовши сказала.

--Олександро, знову ти свої досліди проводиш. Я тебе прошу, не спали мені квартиру ними, заради бога. -- ніби відчитутючи говорила старенька. Та у кімнаті лікар нікого не помітив.

Після чого з-за столу підіймається дівчина, якій на вигляд можна дати років двадцять не більше. Її каштанове волосся було зібране у низький охайний пучок, очі були зеленого як лісовиймох кольору, прямий ніс з маленьким горбиком, а його кінчик дивився вперед, постать дівчинини була рівна та впевнена.

--Маріє Петрівно, не хвилюйтесь. Мої досліди тільки шипіли і диміли, а от щодо вибухів це до вашого паштету в кутку кімнати. -- спокійно та зосереджено відповіла дівчина господині. Та одразу підбігла до зірваної банки і почала, щось бубніти собі під ніс.

-- Саш, ти казала що оренда цього житла тобі не по-кишені. -- пригадуючи їх недавню розмову говорила тітка Оксана.

--Так, дороговато -- ні на грам не засмутившись відповіла Олександра, продовжуючи розглядати колби з реактивами та речовинами у себе на столі. -- Можете запропонувати альтернативу? -- запитала дівчина кидаючи погляд на Оксану.

-- Так, мій племінник. -- тітка зробила затяжну паузу, в якій хіба що йолуп не почує тон сватання. Та Олександра лише глянула на тітку зі зведеними тонкими бровами, заохочуючи ту продовжити незавершене. -- Він щойно приїхав і йому треба знайти житло. Тож я подумала, що ти будеш не проти розділити з ним оренду.

-- Ну для двох це буде недорого. -- констатувала Олександа розмішуючи у колбі рідину.

-- Недорого. Якщо це тобі підходить -- вона хотіла ще щось сказати, але дівчина її перебила.

--Якщо це підходить вашому племіннику. -- твердо відрізала пані.

-- Мені все підходить. І дозвольте відрекомендуватися: Волошин Максим Данилович. Приємно з вами поснайомитись. -- хлопець підішов до неї на відстань витягнутої руки та протягнув свою.

-- Марчук Олександра Олександрівна. Сподіваюсь, що мої дещо дивні звички не злякають вас. -- трохи скептично додала Олександра і потисла протягнуту правицю.

-- Якщо ви стосовно ваших дослідів, то я не проти. -- зауважив доброзичливо Максим.