14. Розплата за нерозважливість

Наступного ранку, коли королівська родина зібралася за сніданком, трапилося непередбачуване. 

Королева Ода, котра жваво обговорювала зі своїми домочадцями подробиці святкового балу, що мав відбутися уже ввечері, раптом звернулася до свого чоловіка:

— Ваша Величносте, тільки не забудьте одягнути свою корону! Адже без неї ви виглядаєте несолідно...

— Вона натирає мені лоба, — флегматично відказав король Матіас, намащуючи скибку хліба маслом.

— Ну вже якось доведеться потерпіти! Не кожного дня ваш син відзначає своє повноліття! До того ж, на свято прибув відомий художник із Землі скель, що погодився намалювати наш родинний портрет. Тому всі маємо бути при повному параді! 

— Ну гаразд, люба, вдягну я ту кляту корону, — пробурмотів Його Величність Матіас.

Лео відчув, що йому забракло повітря. Він засовався на стільці так, немов на сидіння хтось насипав розжареного вугілля. Що робити? Якщо батько відчинить шафу і помітить відсутність корони — здійметься страшенний переполох. В такому разі його поява на балу у цій самій короні виглядатиме справжнім викликом. Йому цього не пробачать.

Зараз же підкласти її назад? Але це дуже ризиковано, у палаці повнісінько гостей, слуги метушаться, готуючись до свята, ще й батько нікуди зі своїх покоїв відлучатися не збирається… Хлопець розгублено поглянув на Лорі, неначе сподіваючись, що та підкаже якесь рішення, але, здавалося, дівчина свідомо уникала його погляду, підкреслено уважно спілкуючись з королевою.

Сніданок закінчився і він повернувся до своєї кімнати. Трохи заспокоївшись, подумав — можливо, все якось обійдеться. Звісно, навколо зниклої реліквії здійметься шум і гам, але ж нікому й на гадку не спаде подумати на нього, Лео. Можливо, звинуватять когось із слуг? Або вирішать, що до палацу прокрався хитромудрий злодій і виніс коштовність перед носом у вартових. Звичайно, почнуть розшукувати корону, а тим часом Лео тихцем знайде можливість повернути її на місце. Звісно, на сьогоднішній бал одягти її вже не вийде. Але Лорі зрозуміє, що стало причиною цього, і не образиться. Вона ж кохає його, сама зізналася в цьому вчора, коли вони… Він згадав про все, що відбувалося ось тут, у цій кімнаті, і замріяно усміхнувся. Здавалося, старе дзеркало на стіні ще зберігало обриси витонченої фігурки дівчини, а завіса, якої вона торкнулася, виходячи, пахла тепер її парфумами… У нього ж на губах досі відчувався присмак того пристрасного поцілунку…

Щоб відновити у пам'яті все, що відбувалося, він заплющив очі і поринув у свої фантазії.

Аж раптом різкий стукіт у двері вирвав хлопця із полону солодких спогадів.

— Хто там? — гукнув він невдоволено.

— Це я, твоя мати, — голос королеви Оди бринів неприхованою зневагою.

Він зітхнув і пішов відчиняти. Певно, буде знову читати лекції на тему того, як поводитися на світському прийомі, щоб не зганьбити себе і свою родину.

— Радий вас бачити, матінко, — промовив Лео, намагаючись надати своєму голосові максимально можливої шанобливості. Та жінка рішуче відштовхнула його з дороги, і пройшла в спальню, зупинившись посеред кімнати і бридливо озираючись навколо.

— Який у тебе безлад! — почала вона відчитувати сина. — Чому ти не відчиниш вікно, у кімнаті неприємний запах! 

— Зараз відчиню,  — Лео знав, що коли мати не в гуморі, з нею краще не сперечатися. 

— Ти знаєш, що сталося? — голос королеви Оди піднявся до найвищих нот, було видно, що вона дуже схвильована. — У твого батька зникла з зачиненої шафи наша фамільна дорогоцінність — корона короля Олександра! 

Серце Лео наче обірвалося, затремтіли руки і ноги, але він сперся на підвіконня і надав своєму обличчю здивованого вигляду.

— Це справді дуже дивно, — промовив він. — Можливо, Його Величність просто переклав її у інше місце і забув про це?

— Ти натякаєш, що твій батько вже настільки старий, що забуває про все на світі? Мушу тебе розчарувати, любий сину, Його Величність перебуває в чудовій формі і на пам'ять не скаржиться! Корону вкрали! Що ти на це скажеш?

— Я думаю, треба викликати поліцію та почати розслідування...

— Я поки що не стала цього робити, тому що не хочу виносити сміття з хати. Підозрюю, що це міг зробити хтось із мешканців палацу. Я сама займуся пошуками цієї речі, і неодмінно її знайду!

Лео дивився на неї спідлоба і мовчав. Зараз мати нагадувала йому мисливську собаку, що мертвою хваткою чіпляється за свою жертву.

Вона стояла, впершись руками в боки, закусивши нижню губу, і дивилася на нього, неначе син був її лютим ворогом. Здавалося, шукала, до чого б придертися, щоб зігнати на ньому зло від прикрої події.

Врешті погляд королеви впав на скриню з одягом, яку Лео забув зачинити, похапцем збираючись  до сніданку. 

— Ось, навіть речі в тебе скидані на купу, як попало! — вигукнула вона. — Ти ледар та нечупара! Ну чому, чому, ти народився першим, ти, а не Марк!

Лео аж пересмикнуло при цих словах, стільки в них було ненависті.

— Людина не обирає, коли народитися і в яких батьків, — несподівано для самого себе відказав він. — Але якби я мав таке право, то ніколи б не вибрав вас, матінко…

— Що? — Ода не повірила власним вухам. Досі син сприймав усі її кпини і докори мовчки, а тут раптом насмілився щось сказати наперекір. — Та ти зовсім знахабнів! Щоб менше патякав, ось тобі покарання — поприбирай у своїй кімнаті, та так, щоб усе блищало! І одяг склади, як належить! 

Вона притьма підбігла до скрині, схопила в оберемок речі, які там знаходилися, і викинула їх просто на підлогу.

Лео смикнувся, аби зупинити її, та вже було пізно. На кам'яні плитки, якими була викладена підлога спальні, брязнувши, впав невеликий згорток, що досі лежав на самому дні скрині.

— А це ще що в тебе? — прошипіла Ода, піднімаючи з підлоги загорнуту в тканину річ та швидко звільняючи знахідку від покрову. В її руках блиснуло старовинне трохи потьмяніле золото корони — тієї самої, зникнення котрої спричинило неабиякий гармидер у палаці.