Розділ 13. Не дати втекти

Ілвара вийшла до них раніше, ніж вони дісталися кам’яного виступу.

Келін зупинився першим, за ним інші. Максим ще дивився на стежку попереду, коли почув збоку тихий голос і побачив між гілками знайому косу.

Ілвара швидко заговорила зі старшим вартовим. Показала в бік балки, потім провела долонею над землею. Той коротко запитав про щось двічі. На друге запитання вона похитала головою.

Максим чекав, поки вони договорять.

– Ще там? – запитав він.

– Збираються. Один уже поніс кошик до стежки.

Він глянув туди, куди вона щойно показувала.

– Реван?

– Тарен лишився дивитися.

Ілвара перевела подих. До рукава в неї прилипло сухе листя, і вона обтрусила його під ноги.

Старший покликав Келіна й показав на двох вартових, на стежку й на Максима. Поки він говорив, один із лучників відійшов до дерева й перевірив, чи вільно виходять стріли із сагайдака.

Максим глянув на свій лук. Тятива ні за що не зачепилася, накладка на передпліччі сиділа рівно.

Ілвара торкнулася його ліктя.

– Ти лишишся з Келіном. Тут є ще стежка до дороги. Якщо хтось піде – покажеш йому.

– Реван?

– Якщо побачиш.

Вона глянула на лук у його руці.

– Сам не йди за ним.

Максим кивнув. Хотів запитати, де буде вона, але старший уже рушив, і Ілвара пішла за ним. Ще троє ельфів один за одним зникли між деревами.

Келін зачекав, поки вони відійдуть, і повів Максима далі. Позаду йшов вартовий із коротшим луком і вузькою сумкою на поясі.

За кілька хвилин Максим упізнав виступ каменя.

Над проходом висів товстий стовбур. З цього боку було краще видно, як він ліг: верхівкою сперся на сусіднє дерево, а біля землі стирчало вивернуте коріння. Між корінням і каменем лишалася щілина, якою вони проходили дорогою до поселення.

Нижче стежка ширшала й розходилася надвоє. Один відтинок губився за поворотом, другий спускався навскіс до балки.

Келін підвів Максима до каменя з того боку, звідки вони прийшли. Показав на вузький прохід угорі, потім униз, на розвилку, і повільно сказав:

– Тут. Дивись.

– Я зрозумів.

Вартовий подивився йому в очі, ніби перевіряв, потім показав на себе й на поворот за кілька кроків.

Другий ельф спустився нижче. Невдовзі його майже сховали стовбури, лише час від часу мелькало плече чи край лука. Келін став біля повороту, звідки видно було верхню стежку.

Максим лишився за каменем.

Звідси він бачив і Келіна, і прохід під поваленим деревом. Далі схил заростав кущами. Якщо стояти тихо, між гілками проступала світла смуга землі.

Він відступив на пів кроку й наступив на суху гілку.

Вона хитнулася під підошвою. Максим завмер. Келін озирнувся.

Нічого не тріснуло.

Він обережно відсунув гілку носком до каменя. Довга, завтовшки із зап’ястя, з розщепленим кінцем. На ній ще стирчало кілька тонких прутиків. Один зачепився за холошу, і Максим відчепив його рукою.

Келін знову повернувся до стежки.

Чекати виявилося важче, ніж іти.

Максим спершу тримав лук перед собою, потім опустив. Спробував стати так, щоб не переминатися весь час із ноги на ногу. Камінь за спиною холодив навіть крізь одяг.

Десь угорі були Тарен і Ілвара. Може, вже бачили чоловіків біля вогню. А може, знайшли тільки кинуте листя й жар, що дотліває.

Максим нахилив голову, прислухаючись.

У лісі щось стукнуло. Двічі, з короткою паузою. Птах чи дерево, він не розібрав. Подивився на Келіна. Той стояв так само, тільки пересунув праву руку по списі.

Максим згадав, як на полюванні Тарен зупинив його перед пострілом. Тоді він теж бачив просвіт і думав, що цього досить.

Він не діставав стріли.

Вітер змінився, дмухнув в обличчя, поворушив волосся біля скроні. На мить ледь чутно потягло димом, і Максим випростався.

Згори долинув голос.

Ельфійські слова прозвучали чітко й голосно, але розібрати Максим не встиг жодного. Келін одразу підняв спис.

Хтось відповів людською. Різко, майже криком.

Потім щось затріщало в кущах.

Максим притиснувся до каменя. Дивився на світлу смугу стежки й чекав, що там ось-ось з’явиться Реван.

Першим вибіг інший чоловік.

Він ніс кошик перед собою, обхопивши обома руками. На повороті побачив Келіна й різко звернув униз. Кошик ударився об дерево, і бліді корінці розсипалися по листю.

Келін щось крикнув.

Чоловік кинув ношу. За плечем у нього висів лук. Він смикнув його вперед, але ремінь зачепився за лікоть. Максим побачив перекошене обличчя й роззявлений рот.