Розділ 11. Слова для живих

Тарен підняв нове древко до світла й довго дивився вздовж нього.

Максим устиг знайти на столі дві стружки, змести їх на долоню й відкласти. Потім помітив третю. І прибрав руку, бо так і до вечора витиратиме вже чисте місце.

Мисливець повернув древко другим кінцем до себе.

– Ну? – не витримав Максим.

Тарен опустив древко й щось сказав Ілварі.

Вона сиділа на краю лави з дощечкою Максимових записів на колінах. Підвела голову.

– Каже, можна робити стрілу.

Максим видихнув і відсунувся від столу.

Два дні він порався з цією тонкою деревинкою. Почав із рубанка, потім під Сірелиним наглядом знімав зовсім дрібні нерівності. Учора здавалося, що вже все. Майстриня поклала древко проти вікна, показала на середину й дала йому подивитися ще раз.

Після цього роботи вистачило до вечора.

На сьогодні домовилися зібратися втрьох. Тарен мав перевірити древко й допомогти доробити стрілу, Ілвара пообіцяла перекладати. А Максим хотів заразом розібрати слова, які почув на полюванні й так і не зрозумів.

Сірел віддала їм маленький стіл під навісом, а сама працювала в майстерні. Звідти час від часу долинали удари й шурхіт дерева по підставці.

Тарен розгорнув тканину. Поклав поряд очищений наконечник, нитку та старий кінець стріли з пір’ям. Максим нахилився ближче.

Таке він уже робив у дорозі, коли поруч був Тік. Але тут усе було трохи інакше: і дерево, і кріплення, і сама стріла. Хотілося пояснити це мисливцеві, та замість довгої розповіді Максим просто показав на оперення.

– Я робив. Інакше.

Тарен подав йому уламок і зачекав.

Максим показав, як кріпив пір’я. Потрібних слів людською не дібрав і попросив Ілвару допомогти. Вона теж зрозуміла не все. Тож на столі з’явилися дві маленькі тріски замість пір’я, а потім і рисунок на обрізку дошки.

Тарен роздивився, повернув одну тріску й сказав кілька слів.

– Так теж роблять, – переклала Ілвара. – Але тут покаже своє.

– Добре.

Цього разу Максим не поспішав братися за нитку. Подивився, як мисливець знімає стару обмотку й перевіряє пір’я. Одну пір’їну довелося відкласти, і Тарен дістав заміну з плаского згортка в торбинці.

Потім подав усе Максимові.

Робота була дрібна. Двічі пір’їна з’їжджала, поки він кріпив наступну. Тарен підставляв палець, притримував і давав спробувати знову. Ілвара перекладала лише там, де без слів не обійтися, а решту часу сиділа поруч і розбирала Максимові записи.

– Це що? – запитала вона, показуючи на криву позначку.

Максим глянув.

– Триматися позаду.

Ілвара подивилася на Тарена. Той коротко озвався, не відводячи очей від обмотки.

Вона всміхнулася.

– Це він уже знає, – сказала вона людською.

Максим підвів очі.

– Цю частину я зрозумів.

Мисливець прибрав палець і показав на нитку. Максим підтягнув її й узявся за вузол.

Коли закінчили, нова стріла виглядала зовсім не новою. На наконечнику лишилися неглибокі подряпини, пір’я теж побувало в лісі. Тільки древко світліло між темнішими частинами.

Тарен оглянув кріплення, провів пальцем уздовж нитки й кивнув.

Максим не питав, чи буде вона краща за попередню. Хай би хоч не гірша.

Мисливець дістав із сагайдака ще одну стрілу, порівняв їх і повернув стару на місце. Полагоджену поклав на тканину й умостився зручніше. На боці сагайдака, біля нижнього шва, виднілася вузька світла латка.

Максим помітив її давно й думав, що то просто шматок іншої шкіри. А тепер побачив під нею почорнілий край.

– Прогорів? – запитав він.

Тарен слова не зрозумів. Максим показав на темний край, потім на маленьку жаровню за дверима майстерні.

Ілвара глянула на сагайдак і тихо засміялася.

Мисливець повернув до неї голову й щось сказав.

Вона відповіла коротко, і він на мить прикрив очі.

Максим переводив погляд з одного на другу.

– Що?

Ілвара ще всміхалася, коли почала перекладати:

– Він сушив біля вогню. Поклав близько.

Тарен щось додав. Вона вислухала й кивнула.

– Після дощу. Довго йшли мокрі.

Мисливець торкнувся пальцем шва на латці.

– Нейла, – сказав людською.

Максим подивився на нього.

Тарен провів пальцем уздовж світлої нитки й показав, як шиють голкою.

– Вона?

Мисливець кивнув.

Ілвара поклала дощечку на край столу. Усмішка ще трималася на губах, але далі вона говорити не поспішала.