Розділ 10. Промах

Тарен витягнув стрілу з Максимового сагайдака й покрутив перед ним.

Плаский наконечник мав два гострі краї. Біля пір’я темніла коса риска. Мисливець провів пальцем уздовж лез, не торкаючись їх, і повернув стрілу на місце.

– Обережно.

Ці наконечники йому показували ще вчора. Але сьогодні він чомусь дивився на них уважніше.

Біля останнього складу було тихо. Вартовий стояв під навісом із кухлем у руках. Привітався з Тареном, глянув на позичений лук у Максимовій руці й посунувся зі стежки.

Мисливець помітив, що край плаща зачепився за стріли, і допоміг відгорнути тканину. Максим сам підібрав довгий поділ і заткнув за ремінь.

– Так?

Тарен оглянув його й кивнув.

Від першого виходу до струмка минуло десять днів. Вони ще ходили лісом, стріляли на галявині, знову й знову поверталися до стійки, яку Максим ніяк не міг утримати однаковою від першої стріли до останньої. Тепер принаймні більшість стріл лягала в набивку. Тарен навіть відсунув мішень, і кілька занять довелося звикати до нової відстані.

Лук теж був інший, трохи коротший і тугіший, із темною потертою обмоткою. Першого дня Максим швидко з ним видихся. Тарен повернув легкий і не дозволяв міняти, доки рука не відпочила. Останні кілька занять вони вже починали з нового.

А вчора мисливець приніс стріли з широкими наконечниками.

Максим запитав, чи підуть завтра в ліс. Тарен кивнув.

Відтоді хотілося йти негайно. За вечерею він мало не перекинув воду, уявляючи, як підніматиме лук. Уночі довго крутився, хоч і втомився за день. А тепер, коли вже можна було рушати, раз у раз поправляв накладку на пальцях і перевіряв, чи зручно сидить сагайдак.

Тарен дочекався, поки він перестане смикати ремінець. Показав на його лук, тоді на себе.

– Я покажу.

Максим повторив умовні жести. Піднята долоня – чекати. Короткий рух двома пальцями вперед – можна стріляти. Так вони вправлялися останніми днями на галявині. Іноді Тарен дозволяв натягнути лук, але знаку не давав. Доводилося повільно відпускати тятиву й починати спочатку.

Тоді Максимові здавалося, що мисливець аж надто часто змушує його зупинятися.

Вони минули знайомий корінь і звернули геть від струмка. Стежка полого піднімалася. Дощу кілька днів не було, верхнє листя підсохло й шелестіло від кожного необережного кроку.

Тарен ішов попереду. За плечем у нього був свій лук, на поясі ніж. До торбинки мисливець причепив згорнуту тканину й моток тонкої мотузки. Максим дивився на ці речі й намагався заздалегідь не уявляти, навіщо вони знадобляться.

Найчастіше він усе одно поглядав на свій лук.

Уранці той здавався напрочуд легким. Максим знав, що це ненадовго. Він уже навчився не вірити першим хвилинам, поки плече ще свіже.

Тарен підняв долоню.

Максим спершу зупинився, а вже тоді подивився на нього. Мисливець присів біля куща. На двох молодих пагонах бракувало верхівок. Нижче, на землі, виднілися роздвоєні сліди.

Потім Тарен указав на вухо.

Максим прислухався.

Спершу чув лише птахів і шелест листя вгорі. Десь збоку коротко тріснуло. Пауза. Ще один тихий тріск.

Мисливець повернув голову, зачекав і повів його навскоси по схилу.

Тепер Максим майже не дивився під ноги. Шукав між стовбурами знайомий сіруватий колір, вузьку морду, вуха. Підошва шурхнула по сухому листю. Тарен озирнувся, і Максим одразу збавив крок.

Звір стояв за молодими деревами задом до них. Над спиною ворушилася темна шия. Він обскубував низький кущ, раз у раз піднімаючи голову.

Максим побачив роги.

Цього разу тварина вже не здавалася такою дивною. Він знав, як вона переступає, як ворушить вухами. Зате тепер у руці був лук, і від цього все довкола раптом стало тісним. Гілка перед плечем. Корінь біля носка. Тарен поряд, трохи лівіше.

Мисливець показав зупинитися біля товстого стовбура.

Максим обійшов стовбур і взяв стрілу. Обережно наклав, відчуваючи під пальцями знайоме пір’я. Підняв лук.

Звір повертався. Вже видно було частину боку, але між ним і Максимом стриміли тонкі гілки.

Тарен тримав долоню піднятою.

Максим чекав. Рука напружилася ще до натягу. Хотілося підсунутися на пів кроку, знайти просвіт без цих клятих прутів.

Мисливець торкнувся його передпліччя й показав опустити лук.

Максим послухався не одразу. Звір же стояв зовсім близько, приблизно як мішень, відколи Тарен її відсунув. Досить було одного кроку вбік.

Тарен повторив жест.

Максим опустив руку.

Рогач зайшов за кущ. Кілька секунд було видно тільки спину, а потім і вона зникла.

Максим стиснув губи.

Мисливець уже рушив, тільки не слідом за звіром, а трохи нижче, в обхід заростей. Показав Максимові триматися позаду.