Розділ 8. Три стріли

Тарен поклав на розстелений чохол три стріли.

Максим перевів погляд зі стріл на мішень. Та стояла так близько, що на грубому полотні можна було розгледіти кожну темну пляму. Позаду здіймався земляний схил із рідкою травою.

Мисливець провів пальцями вздовж першої стріли й відклав її. Так само перевірив другу. На третій поправив пір’їну, оглянув її проти світла й поклав поряд.

Тарен не поспішав. А Максимові вже кортіло взяти лук.

Від домовленості зі старшими минуло десять днів. За цей час Максим звик до дороги в майстерню й нарешті закінчив креслення колодки. Цілителька перестала оглядати його після кожної прогулянки. Пов’язку тепер носили здебільшого для того, щоб сорочка не натирала рану. На різких поворотах бік ще озивався, зате до майстерні Максим доходив без перепочинку.

Учора цілителька дозволила коротке заняття з легким луком. Сірел погодилася відпустити його на ранок. Ілвара пообіцяла прийти й допомогти з першими поясненнями.

Тепер вона стояла трохи позаду зі згорнутим плащем на руці.

До галявини вони дісталися нижньою дорогою. Біля містка з роздвоєним стовпом Максим за звичкою сповільнив крок, але Ілвара пішла далі, і він рушив за нею. За кам’яним виступом виявилися ще два склади, навіс із жердинами й стежка поміж товстого коріння.

Далі дерева розступилися. Під ногами замість настилу була втоптана земля, а над головою відкрився широкий клапоть світлого неба.

Тут чекали Тарен і мішень.

– Сюди, – сказав мисливець людською.

Максим став там, де йому показали. Звідси мішень здавалася ще більшою.

Тарен подав йому лук.

Лук був довший за Тіків і без жодних прикрас. Шкіряна обмотка на руків’ї потемніла від долонь, а біля нижнього кінця виднілося кілька неглибоких подряпин. Максим провів по них пальцем і перехопив лук зручніше.

Мисливець щось сказав. Ілвара переклала:

– Цим почнеш. Дужчий поки не треба.

Максим обережно натягнув тятиву без стріли, не до кінця, як показав Тарен. У плечі відчув знайомий опір, під лопаткою незвичне напруження. Потім повільно відпустив натяг, не випускаючи тятиви з пальців.

У боці не тягнуло.

Тарен дивився на нього, а не на лук.

– Біль?

– Ні.

Мисливець зачекав кілька секунд, потім дістав дві шкіряні накладки: вузьку для пальців і ширшу для передпліччя. З першою Максим упорався сам, а от ремінець другої ніяк не затягувався. Допомогла Ілвара.

Вона поклала плащ на пеньок. Тим часом Тарен пояснював, куди можна спрямовувати лук, звідки стріляти й коли можна підходити до мішені. Показав край галявини, стежку й схил за мішенню. Ілвара перекладала й часом просила його повторити.

Максим слухав уважно. Найкраще запам’ятав коротке ельфійське слово, яке означало «негайно стій». Його він уже чув у майстерні.

Тарен попросив його вимовити.

Максим вимовив. Показав на мішень, на лук, потім на стріли. Мисливець кивнув і подав одну.

Древко було гладеньке, а пір’я під пальцями жорстке. Максим помітив, що стискає стрілу надто міцно, і послабив пальці.

Він уже стріляв із Тікового лука, сам збирав стріли й навіть загубив одну на вправах біля каравану. Тож сподівався почати не зовсім із нуля.

Тарен дивився, як він ставить ноги.

Максим повернувся до мішені й підняв лук. Спокійно: натягнути, прицілитися, відпустити.

Тятива коротко вдарила по шкіряній накладці.

Стріла встромилася в землю перед мішенню.

Максим опустив лук.

Ілвара мовчала.

Тарен подивився на стрілу, потім на його руку. Підійшов збоку, торкнувся плеча й показав, як тримати лікоть. Щось пояснив ельфійською.

Максим кивнув і вже хотів переставити руку, коли згадав свою обіцянку не вдавати, ніби все розуміє.

– Не зрозумів.

Мисливець зупинив його руку й подивився на Ілвару.

Ілвара пояснила коротше. Максим повторив рух так, як зрозумів. Тарен ще раз поправив йому лікоть і тільки тоді відійшов.

З другою Максим цілився довше. Плече напружилося, рука ледь помітно затремтіла, і темна пляма посеред мішені попливла перед очима. Він відпустив тятиву.

Стріла ввійшла в нижній край набивки.

Він мимоволі всміхнувся.

– Уже краще.

Тарен показав на останню стрілу.

Тепер хотілося влучити вище. Максим намагався водночас пригадати, як стояв, де тримав лікоть і куди дивився. Думок набралося стільки, що на мить він розгубився.

Стріла пролетіла над мішенню й ударила в схил.

Усмішка зникла.

Тарен забрав лук, поклав його на чохол і рушив до мішені, коротким жестом покликавши Максима за собою.

У землі перед мішенню було чимало старих дірок. Одна зовсім поруч із його першою стрілою. Принаймні мазав тут не тільки він.