Розділ 6. Звістка з Варена

– Ерен, – сказала Ілвара й поклала на стіл складений аркуш.

Максим не відразу відпустив олівець.

На дощечці лишилася недомальована колодка від пилки. Стару деталь Сірел принесла вранці, і тепер вона лежала на краю столу тріщиною догори. Ще мить тому Максим намагався зрозуміти, як показати на малюнку задню виїмку.

Він поклав олівець.

– Із Варена?

Ілвара посунула аркуш ближче.

Зовні стояло його ім’я. Почерк Максим упізнав: рівні знаки, однакові проміжки, довгий останній штрих. Саме через такі штрихи Ерен змушував його переписувати рядки. У старого вони виходили наче самі собою.

Папір склали втричі й перехопили тонкою ниткою. Максим спробував розв’язати вузол, не відриваючи ліктя від столу, потім перевернув аркуш. Нитка тільки затяглася.

Келін простягнув руку.

– Я сам.

Вартовий прибрав долоню, але залишився поруч.

Максим підчепив петлю нігтем. Цього разу вдалося. Він поклав нитку біля олівця, розгорнув папір і кілька секунд просто дивився на рядки, не читаючи.

Ерен був живий. Принаймні тоді, коли писав. Сидів за своїм столом із пером і думав про нього. Дім письма не зник разом із дорогою, якою Максим не зміг повернутися.

Він знайшов початок.

Першу фразу прочитав швидко. На другій спіткнувся об незнайоме поєднання знаків і почав спочатку.

Ілвара сіла навпроти. Келін глянув на розгорнутий аркуш, узяв зі столу порожній кухоль і вийшов.

У кімнаті стало тихо. Крізь відчинене вікно долинав рівний стукіт пилки.

Ерен писав коротко. Літери були більші, ніж у книгах, які старий давав йому читати, а між рядками він лишив стільки місця, щоб учень не губив наступний.

«Максиме, я радий, що ти живий. Твої речі у мене. Пакунок цілий. Нічого не пропало. Посланець сказав, що тебе поранили. Спочатку одужай. Дорога до Тарвела зачекає. Коли буде з ким передати листа, напиши сам. Хочу знати, чи ти ще пам’ятаєш літери. Ерен».

Максим дочитав до підпису, потер пальцем край паперу й почав спочатку.

Удруге він помітив, що одне слово спершу прочитав як «порожній». Насправді пакунок був цілий, та й одразу далі стояло, що нічого не пропало.

Він тихо засміявся.

Ілвара підняла очі.

– Добре?

– Добре. Речі на місці.

– Я про це казала посланцю.

Максим іще раз прочитав останній рядок.

– І питає, чи я літери не забув.

Ілвара подивилася на аркуш.

– Учитель.

– Саме так.

Він уявив старого за столом: окуляри сповзли на ніс, пальці в чорнилі. Ерен умів так дивитися на кривий знак, що Максимові й без слів хотілося взяти іншу дощечку й почати заново. Тепер від цього спогаду несподівано стало спокійніше.

Речі були в місті. Там його пам’ятали. Ім’я на аркуші було написане йому, а не свідкові, якого треба ще про щось розпитати.

Максим обережно провів долонею вздовж згину.

– Коли принесли?

– Сьогодні. Він повернувся вранці.

– Той, хто ходив?

Ілвара підтвердила. Максим хотів запитати, скільки триває дорога, але поки змовчав. Глянув на листа, потім на двері.

– Старші теж отримали?

– Так.

Він поклав папір рівніше.

– Реван?

Ілвара похитала головою.

– Не знайшли. У Варені його не схопили. Наші теж не знайшли.

Максим посидів мовчки.

Він і не сподівався знайти в кінці Еренового листа звістку про впійманого вбивцю. Але щойно почув назву міста, все раптом здалося ближчим: речі, дорога, свої справи. А тепер довелося згадати, що саме тоді сказала Мейр.

Поки не знайдуть Ревана й не отримають звісток із Варена.

Одну звістку вже отримали.

Ілвара дивилася на його руки.

Максим розтиснув пальці. Кутик аркуша він устиг зім’яти. Розправив його нігтем.

– Мені далі чекати?

Вона не відповіла відразу.

– Мейр хоче говорити сьогодні. Я прийшла сказати. І лист принести.

– Знову розповідати?

– Ні. Про те, що тепер.

Він згадав лаву в будинку старших, запитання, чому не вдарив Ревана, коли той упав на коліно, і свої руки, які тоді не знав куди подіти.

– Я теж хочу спитати.

– Спитаєш.

Ілвара подивилася на його бік.

– Мейр прийде сюди. Пізніше. Ходити не треба.

Максим перевів погляд на недомальовану колодку. Зранку він навіть радів, що нікуди не треба йти: можна спокійно доробити рисунок і не чекати супроводу. А тепер кімната знову стала тісною.