Глава 11. Стів

Притулок для мітингуючих проти вже мера Гілберта Вілсона та просто біженців, які тікають від стрільбищ та вибухівок вже добігав до завершення. Адже деякі дізнавшись про наші плани вирішили нам допомоги. Тому приміщення поповнювалися новою свіжею їжею, розкладними ліжками, ліками та всіх необхідних для першої медичної допомоги. До нас долучилися безліч людей. Дякуючи чоловікам, а найбільше Рову, який запропонував добавити кімнату для зброї, ми вже мали змогу оборонялися проти Чорної Маски та її поплічників.

Тіша створила команду куховарок - супер жінок, які тепер створювали якісь кулінарні шедеври на кухні. Де воно їх надибала я без поняття. Проте всі ж жінки наче вміють готувати, хтось погано, хтось добре, суті це не міняє. Я часто задивлявся як ті готують щось на кухні, пояснюючи щось Тіша. Дівчина уважно слухала, по очах було видно, що це готування їй подобається.

Я повернув голову в сторону Зака і побачив як той щось майструє. Хлопець останній часом занадто захопився зброєю та вибовою технікою. Погляд зосереджений, руки охайно перекладають якісь частини з місця на місце, боїться навіть зайвий раз різко вдихнути. 

Зак завжди був таки, він з головою окунався в те  що його захоплювало. Бувало таке, що ні на секунду не міг відійти від байка. Ну можливу тому, що його об'єкт ці байки ремонтувала і на них і каталась. Потім його переключило на історію. Всі вухи продзижчав про війни, завойовування і перемоги. Не важко догадатися професію дівчини, до якої його відправили працювати. Та зараз його цікавило зовсім іншим. А особливо якщо згадати, що зараз коїться в місці. Не дивно що цим захопишся. Та ось вибухівки, бомба та інші штуки що вибухають зараз заповнили мозок Зака.

Я ж тим часом намагався зв'ясувати що відбувається в місті. Проштурдив весь інтернет, наслухався різних плітків, але цього видно було не достатньо. Тож зараз я сидів за комп'ютером і роздумував над подальшими планами.

- Стів! - Чую як мене гукають.

Я відкривався від комп'ютера і бачу Рова, який помахав мені рукою. Закривши ноутбук і залишивши його на столі, рушив до нього. Якісь чоловіки вже натягнули на себе бронежелети та тримали в руках різноманітну зброю.

- Слухай, ти наче хотів дізнатися що коїться в місті? - Я кивнув. - Так пішли з нами. - І протягнув мені автомат.

- Не думаю, що це розумна ідея. Особливо, якщо врахувати, що бої та бомби не вщухають! - Відповів на це я. І дійсно, з вулиці долинали звуки стрільби та вибухів.

- Ай! - Махнув на це Ров. - Ми ж тільки глянути що там. Може комусь допомога треба. Так ти з нами?

Звичайно, хотілося глянути, проте все ж життя було важливішим за цікавість. Тому відмовився. Рев пожав плечима і пішов з своїми напарниками на вихід, я ж задумався про те, як можна оцінити обстановку, але без відвідування вулиці. На очі мені потрапив квадрокоптер з камерою. Те, що треба. Тільки б удосконалити.

Я глянув на Зака, який закінчив щось конструювати і рушив до нього, захопивши з собою все необхідне.

- Не зайнятий? - Запитав хлопця. Той похитав головою. - Слухай, можеш удосконалити квадрокоптер!

- А що не влаштовує? - Зак глянув на мене.

- Не вистачає якого обладнання, яке могло б стріляти у відповідь. - Почав я. - Бо Рев рушив з хлопцями назовні, тому...

- Хотілося б підстрахувати? - Закінчив за мене Зак. Тільки кивнув. 

Зак оцінив роботу і промовив.

- Ну це діло непросте, проте виконуване. - Взяв квадрокоптер в руки хлопець. - Тільки треба почекати. Звичайно, постараюся якнайшвидше.

Я кивнув і відійшов. Тіша якраз закінчила на кухні, тому побачивши, що я сиджу без діла, вирішила підійти до мене.

- Привіт. Як ти? - Дівчина обперлася на стіл.

- Весь в роботі і роботі! - Взяв телефон у руки.

- А мені здається тобі треба розслабитися! - Затулила мені екран Тіша.

-Да? - Я підняв на неї очі.

- Пішли! - Кохана понягнула мене кудись. Я хмикнув і рушив за нею. Не важко здогадатися що було далі!

Пізніше.

- Все готово! - До мене підійшов Зак із квадрокоптером. Я оглянув його роботу. Добавився щось схоже на автомат, біля якого висіла обойма патронів.

- Суууупер! - Протягнув я слово.

- Дивися! - Почав пояснювати Зак. - Я з джойстика зробив щось на подобі керуючого механізма, через який ти можеш стріляти у ворога, направляти і фокусуватися. Вважай, що це додатковий снайпер. І плюс ще додав захист від перестрілок та щоб не так виділявся назовні.  Покрутив квадрокоптер Зак і згодом протягнув його мені. - Камера дійсна, тож користуватися можна.

- Дякую! - Кивнув я другу. І щоб не витрачати час відразу підключив камеру до ноутбуку. Запустив квадрокоптер в небо за допомогою джойстика в вже пізніше випустив його на вулицю.

Нікого. А де Ров? Проте чую його голос. Хлопець тягне на собі когось з поранених хлопців і відстрілюється.

- Ну ось і треба випробувати стрілялку! - Налаштувався я на битву. Трррр!

Ров побачивши, що в повітрі стріляють дещо насторожився, проте зрозумівши що не по них, махнувши своїм рукою тільки прискорив крок. Квадрокоптер полетів далі вишукуючи ворогів. Трррр! Ціль знайдена. Тому зробивши своє діло полів далі. 

Чорна Маска стояла біля одного з будинків розмовляючи розмовляючи одним із своїх нападників.

- Від нас ніде не заховаєшся! - Промовила Маска.

- Люди такі дурні. На постріли вилазять, знають же що помруть. - Відповів другий.

- Може тому і дурні, що не голосували за Гілберта. - Кивнула на це Маска. - Принаймні, ті хто залишилися в центрі, - чоловік показав в кудись в сторону, - не обійшлися без уваги Чорної Маски.

- Тільки там же вибух був! І багатьох вбило!

- Да, проте залишилися ще живі!

Біля мене почулися крики і я відірвався від екрана. Ров ніс одного зі своїх напарників, ще кілька намагалися не впасти без свідомості. Тіша побачивши це все, побігла на допомогу. Зак теж відірвався від своєї роботи. Я ж повернув квадрокоптер назад.

В центрі ж Арі, яка видно не знає про те, що Чорні Маски разом з нею! Треба подзвонити! Набираю її номер. Гудок, ще гудок.