Глава 10. Арі

Я сиджу на пуфіку, який приніс Едді, і спостерігаю як Лора, Тео, Едді та ще кілька людей допомагають постраждалим. Когось витягують з-під завалів, комусь зашивають рану, хтось п'є воду, щоб заспокоїтися, а когось словесно заспокоюють. І не забути про бородача, який із-за пазухи витягнув пляшку віски і протягнув якомусь чоловіку. 

- А я казала, що заходити в розважальний центр без сенсу! - Недалеко від себе почула розмову. - Тепер не вибратися!

- Зате ми разом! - Відповіла інша. 

Оглянулася і побачила двох симпатичних дівчат, які сиділи на завалах і розмовляли. Згодом одна полізла на іншу, і ті почали цілуватися. Ну хоча б вони разом. Тяжко зітхаю, роздумуючи про те, як зараз мої друзі. Телефон вібрує, і я включаю його. Безліч реклами, джмейлів і тому подібне. Заходжу в новини, щоб глянути що твориться в місці. Серце так і починає швидко битися.

Гілберт. Став. Мером. Як? Судячи з статті ну точно насильницьким методом. Шантаж в нього в крові. Знову вибухи, стрілянина, безліч крові, трупи, смерть. Я швидко по відеозв'язку дзвоню до Тіши. Кілька гудків і трубку беруть.

- О, привіт! - На екрані з'являється подруга. - Ти жива!

- Ні, померла, і у Пеклі! Що у вас там твориться? - Переводжу русло в іншу сторону.

- Бачу вже дізналася з інтернету.

- Гілберт став мером! - Кричить десь Стів, і Тіша переводить на того камеру. Той махає рукою, щось ремонтуючи.

- Да знаю. Ви самі як? Цілі? - Питаю.

- Да наче нормально. Ось вирішили зробити притулок для інших постраждалих і просто протестуючих. Там ліжка, столову і т.п. - Пояснює дівчина.

- Знайшли шикарну кафешку у підвалі. І навіть є одне приміщенні назовні! - В кадр влізає Зак. І схоже, що відбирає камеру, по тому, що Тіша з'являється в кадрі, допомагаючи своєму коханому. - Я оно кухню обладную. Стів - ліжка ремонтує. Двоповерхові. І шукає ще розкладні. А Тіша в нас по розвагах, стилю, теплі і затишку. - Зак прищурює очі, розглядаючи мене, і промовляє. - А ти що там? Бо пішла ж наче в розважальний центр. Ми почули вибух, і Тіша дуже перелякалася. Ти сама як?

- Ну... Я не знаю точно що сталося, але вибух і правда стався. І схоже, що аж декілька. Поранило живіт, але так нічого. Лікарі тут є, мене перемотали. Та і взагалі компанія тут більш мен хороша. Хоч тут і небагато людей. - Роз'яснила я ситуацію.

- Ну хоча б жива! - Посміхається Зак. А зходом добавляє. - Слухай, тут справ вище даху, тому буду відключатися, бо працювати однією рукою якось незручно. - І показав на каструлі і тарілки. - Як буде вільний час, то зідзвонимося потім, окі?

- Добре! - Я відключаюсь.

Телефон, як бачите не купила, проте отримала за безкоштовно. Тому оформивши картку, підключила інтернет і все облаштувавши, вже могла дзвонити. А так, як всі речі, як казав Едді, безоплатні, то створила собі і вай-фай зону.

- Ми тут почули, що у вас тут війна назріває? - До мене підійшли дівчата.

- Ну можна і так сказати. - Відірвалася від телефону. - Я б сказала, протистояння між добром і злом. Гілберт Вілсон став мером завдяки кількості зброї, сили та своїх союзників на своєму боці. Звичайно не всі були з цим згодні.

- І почалися вибухи... - Продовжила одна з дівчат.

- Ось так завжди, як тільки ми переїжджаємо, то завжди щось стається! - Хмикнула чорноволоса.

- А вас яким боком в уе місто занесло? - Я глянула на дівчат.

- Ну для початку давай познайомимося. Мене звати Джен. - Протягнула мені руку брюнетка.

- А я Роуз! - Доповнила інша.

- Чесно, ми сюди заїхали проїздом. Думали переночувати і все. А Роуз захотіла зайти в розважальний центр. Джен кивнула на свою подружку і зітхнула. - Короче, ночівля схоже буде дуже довгою. 

На якийсь час запанувала тиша. Дівчата мовчки глянули одна на одну і Роуз згодом промовила.

- Тільки нікому! Розумієш, ми лесбі.

- Ну тут немає нічого протизаконного! - Здивовано глянула на них 

- Наші сім'ї досить негативно до цього ставляться і були проти таких стосунків. Ми втекли звідти. Жили на вулиці. Та схоже, що про це дізналися батьки і почали за нами стежити, щоб роз'єднати. Нам довелося втекти з країни. - Приклала руку до щоки Джен.

- Ви біженці?

- Ну можна і так сказати. - Відпила з пляшки чорноволоса. - Ми шукаємо країну, де можна було спокійно жити, знаючи, що нас ніхто не турбує.

- Але поки такої не знайшлося.

Хм. Я замислилася. Схоже, що дівчата пройшли дуже важкий шлях. Все ж хотілося, щоб вони знайшли свій куточок тиші і щастя. Розмова далі не клеїлася, тому Джен і Роуз пішли на своє місце.

Тео, який схоже закінчив допомагати Лорі, підійшов до мене.

- Голодна? - Хлопець протягнув мені гарячий сендвіч з курячим м'ясом.

- Ні. - Я похитала головою. - Просто переживаю за своїх друзів, які по то сторону завала.

- Ну тут ти їм нічим не допоможеш! - Сів біля мене хлопець. - Проте можеш допомогти собі. Поїж! - Тео вдруге протягнув мені сендвіч. - Остине ж! До того ж ми вже близько вісімнадцяти годин під завалом. За цей час ти так нічого в рот і не взяла з їжі. - Тео глянув на годинник.

Я тяжко зітхнула я все ж взяла з рук юнака їжу і ледве розгорнула паперовий пакет. Понюхала. Смачно пахне. Тео тільки посміхнувся.

- Зараз прийду! - Кивнув той і кудись рушив.

Я відкусила шматок сендвіча. Схоже, що мені якраз усього і не вистачає. Хлопець згодом повернувся з стаканом капучіно з маршмеллоу, не забувши і собі взяти їжу. І вже зручно розмістившись на сусідньому пуфіку, прийнявся за їжу.

- Цікаво, зараз день чи ніч? - Мене це запитання мучило вже близько кількох годин.

- День. - Відірвався від їжі Тео. - Десь близько чотирнадцятої години до обіду.

Я глянула на хлопця, задумуючись про швидкоплиність життя. Може дійсно спробувати знайти собі хлопця. Оно Тео для цього підходить.

- Чого так дивишся? - Раптово промовив хлопець.

- Та просто. - "просто", де моє его вже накинулося на Тео з поцілунками, тим часом як я в реальності тільки дожовувала сендвіч і пила капучіно.