Глава 8. Маккі

Чесно, навіть не знав, що і робити, коли нас з Шейбі спалив Тео. Проте це не була моя війна. Шей півроку до мене клеїлась. Я тримався як міг. Адже знав, що це дівчина Тео. Але та не здавалася. І я теж не витримав. Хоча любитель отримувати все що хочу, схоже що познайомився іще з однією такою. Вона мене отримала.

Тому коли Тео нас покинув,  я наскоро одягнувся. Знав, що той ще буде кілька днів дутися, бо така моя натура. Да і просто що неприємно, образливо і боляче. Проте все ж написав пояснення в SMS- повідомленні з доказами.

Шей тільки розгублено вдягалася, бо не знала що далі робити.

- Тео, наче казав збирати речі! - Підняв з підлоги її труси.

- Наче я не знаю! - Вирвала в мене з рук свою річ блондинка.

На якийсь час утворилася тиша.

- Не думаю, що після цього Тео захоче тебе бачити! - Глянув я у вікно.

- Тебе теж!

- Мене він знає з дитинства, і те який я є насправді. - Почав я.

- І яким же! - Дівчина кинула труси в купу одяга і підійшла до мене.

- Я отримую що хочу! - Глянув Шей в очі.

- Бач, ми з тобою дуже схожі! - Прищурила очі Шейбі і опустила руку мені в труси.

- Кхм... Невже? - Я старався не видати себе.

- Да. Я ось оце хочу! - В якийсь момент я думав, що в мене очі вилізуть з орбіт.

- Кхм...Значить ми мислимо в одному напрямку. - Я повторив те саме з нею.

- Да? - Намагалася говорити спокійно блондинка.

Я потягнув своє обличчя до її. Наші губи злилися і поцілунку. Наша розмова поступово перейшла в сторону ліжка.

- Фух! - Шей сиділа вже одягнена біля дивану і збирала речі в чемодан. - А ти вмієш і знаєш що робити!

- А то ж! - Я протягнув Шей джинси і футболки.

Вдалині почулися крики і стрілянина. Я підійшов до вікна.

- Схоже щось коїться! 

- Так пішли глянемо! - Запропонувала блондинка.

- Не думаю, що це гарна ідея! - Все ж насторожився.

- Пішли! Одяг все одно вже зібраний! Залишу його на першому поверсі біля охоронця. - Взяла в руки ручку від чемодана Шей.

- Ох, що ж з тобою робити? Пішли!  - І як джентельмен пропустив її вперед. 

Залишивши чемодан в охоронця, якого чогось не виявилося на місці, ми вийшли на вулицю.

На вулиці люди кричали, наче тікаючи від когось. Ми рушили далі. Кілька магазинів були обгорілими, схоже що стався вибух. На очі то і попадалися безліч почорнілих трупів. Думав, що Шей не витримає цього, але та вперто оглядала всіх і все.

- Давай зайдемо? - Показала Шейбі на кав'ярню.

- Не думаю, що вона буде працювати! - Оцінив я стан приміщення.

-Ай. - махнула рукою блондинка, - Як хочеш. - І рушила всередину. 

Я зітхнув і поплентався з нею. Дівчина вже встала за стійку в щось мішала в стакані. Божевільна.

- Будеш щось? - І показує на меню, яке щоб прочитати, треба як мінімум губка і мило.

- Капучіно, якщо можна! - Промовляю я і сідаю за барний стілець, який на диво залишився більш-менш чистим. - З алкоголем бажано. - Блондинка на мене хитро глянула, проте почала робити.

Цікаво, як Шей буде все готувати. Та схоже, що зробити каву, можна і без електроенергії. Тільки швидкі і спритні руки та інгредієнти неподалік. І ось капучіно майже готове. Проте і це ще не все. Дівчина з міні-рюкзачка дістає флягу для алкоголю і питає.

- Коньяк підійде? - Я киваю.

- А звідки це в тебе?- Дивлюся на те, як дівчина закінчує робити напій.

- Купила якраз на такий випадок! - Шей протягує мені напій, а сама трохи випиває з фляги. - Є ще з віскі, бренді, ром. - Перерахувала ще Шейбі свої запаси. - Список пристойний.

- І це ти з собою постійно носиш? - Відпиваю з чашки.

- Ну, сам же знаєш, які люди повелися! - Витирає стіл Щей. - Тут навіть психолог не допоможе. А так вип'ю і стає легше. І люди не такі мерзоти і покидьки, як насправді здаються.

- Важке дитинство? - Задач запитання Шей.

- Важке життя. - Виправляє мене блондинка.

Дівчина витягує з рюкзака повну пляшку віски і наливає собі в стакан. Бере в руки і який час мовчки крутить, дивлячись на нього.

- Я виросла в дитбудинку. - Відпиває з стакана Шей. - Повір, те ще Пекло. Особисте Пекло. Бо мене з дитинства вважали якоюсь непотрібною річчю. Як тільки щось траплялося, будь я в цьому ніяк не пов'язана, все звалювали на мене. Закривали в подсобці, залишали їжі, били, знущалися як могли. - Шейбі зітхнула. - У чотирнадцять я втекла. Бомжувала, щоб вижити. Їла об'їдки із смітника. Згодом пощастило влаштуватися на роботу. Наче все наладилося. Купила квартиру. Знайшла собі хлопця, збиралися одружуватися. Все було добре.

Шей глянула на стілець і штовхнула його ногою. Той відлетів кудись вдаль.

-Ти не уявляєш, як світ несправедливий! Бо той, кого я кохала, зганьбив мене на роботі і мене звільнили, а сам почав знущатися наді мною. Гвалтував як міг, приковував до батареї, залишав без їжі, мучив. Чортовий садист! - Блондинка стукнула по столу. - Я вистрибнула у вікно. З восьмого поверху! Якимось чином змогла зачепитися за сусідні поверхи. Знизу була вантажівка, на яку і впала. Та поїхала. Коли машина зупинилася на червоне світло, то зістрибнула і побігла.

- І що тепер?

- Тепер я не затримуюсь довше, ніж на одному місці.

- Це із-за того Тео говорив мені, що тебе немає вдома. - Згадав розмову з другом я.

- Да, непостійна і незалежна. Може тому він і не заслуговує мене. - Шей зітхнула. - Я не ображаюсь на нього. Хай зустріне когось краще за мене!

- Ось чому мені ти такою і подобаєшся! - Потягнувся я до її губ. Пахнуть віски і сексом. 

- Ти готовий постійно міняти місце проживання? - Глянула мені в очі дівчина.

- З тобою хоч на край Всесвіту! - Посміхнувся я коханій.