Глава 7. Тіша

Як тільки Арі пішла, ми втрох рушили на головну площу. Протиснутися було неможливо. Але коли є такі хлопці як Зак і Стів, які локтями відштовхують від себе людей, щоб пройти далі, то вже нічого не страшно. І схоже ми прийшли якраз вчасно. Ведучий якраз почав свій виступ.

- Всім привіт! Сьогодні в нас визначна подія, адже ми дізнаємося хто стане мером нашого міста. Прошу підтримаємо наших претендентів!

Почулися крики і оплески.

- Щочь мені здається, що скоро відбудеться щось страшне! - Прокричав мені на вухо Стів.

- Чого ти так думаєш? - Так же відповіла я. 

- Бо Гілберт Вілсон приїде з весілля злий, як чорт. - Пояснив той.

Цікаво, в якому сенсі "щось страшне" мав на увазі Стів? Варіантів безліч.

- Оно, до речі, і він! - Через якийсь час показує кудись вправо на сцену Зак.

- Злиться, чортяка, злиться! - Коментую я вигляд Гілберта. Щоб і на виборах йому провалитися.

Чутно крики спереду, і з натовпу виходять якісь люди з автоматами. Починається перестрілка.

- Ховайся! - Притискає мене до грудей і затуляє собою Стів. Ми втрьох присідаємо до асфальту.

- Що вони роблять? - Шепочу я коханому.

- Схоже, хтось зменшує собі конкурентів! - Наступив брови хлопець, оцінюючи ситуацію.

- Здається у вас немає більше кого вибирати тільки як не його! - Кричить якийсь чоловік, показуючи кудись зброєю. - Так хто там стає мером?

- Мером міста стає Гілберт Вілсон! - чую від ведучого.

- Ось тобі і хтось! - Киває на містера Вілсона Зак. - Його рук діло!

- Боже, я навіть рада, що Арі так і не вийшла заміж за такого тирана. - Видихаю.

- З таким довго не проживеш! - Добавляє коханий.

Аж раптом хтось починає кричати.

- Хто проти мера Вілсона, той проти нас! - Чорна Маска наводить автомат на людей. - Починається стрілянина.

У повітрі починають літати вибухівки, бомби і коктейлі Молотова.

- Ааа! - Кричу я, як тільки біля мене щось пролітає.

-Ціла? - Перевіряє мене Стів.

-Та наче

- Здається треба тікати! - Показує кудись вдалеч Зак. І вже згодом добавляє. - І зараз бігом тікаємо.

- Давай! - Обнімає мене Стів і ми втрьох рушаємо подалі від головної площі.

- Феєрверк! Бум! - Останнє, що ми чуємо від Чорної Маски, як тільки віддаляємося подалі.

Ми підбігаємо до найближчого магазину, де вже зібралися кілька десятків людей. Не встигаємо зайти, як магазин вибухає. Мене відриває від хлопців і кудись відносить. Схоже, що голова перша дізналася про те, як це отримати синяка. В очах все мерехтить і розпливається. Я видихаю і піднімаю очі на руки. Вже навіть і не знаю, де чия кров, моя чи чужа. Відповзаю від стовба по обломках і якоюсь рукою доторкуюся до голови. Опускаю погляд я бачу обкровавлену голову без тіла.

- Аааа! - Кричу я і відповзаю від частини тіла подалі.

Цікаво, де хлопці. Бо ця тиша починає діяти мені на нерви. Десь потріскує вогонь. Жодного, мати її, звуку. 

- Стів? - Кричу я в різні сторони. - Зак? Де ви? - Оглядуюсь. Нікого.

Я піднімаюся на ноги. Треба шукати. Рушаю до магазину всередину. Чесно, страшно таке бачити навіть по телевізору, не те, що наживо. Люди лежать із закрученими до неймовірних тілу градусів руками і ногами. Деякі втратили голову, хтось руки, а інші й ноги.

Схоже раніше це була кав'ярня, по тому що залишився слабкий запах кави. Виходжу назовні і ще раз оглядуюсь. Погляд зачіпляється за якесь тіло, яке лежить на обломках. На Стіва щось схоже.

- Стів? - Я підбігаю до хлопця. - Стів? Ти живий? - Ніжно забираю неслухняне волосся з обличчя і ніжно цілую коханого в губи.

- В порядку! - Киває хлопець. - Тільки... - І показує на ноги. 

Схоже, що ноги Стіва придавило обламками від магазину та від сусідніх приміщень.

- Секунду! - Я вхоплюсь за якийсь шматок і починаю тягнути вверх.

- Не мучай себе! Краще знайди Зака! - Підказує Стів.

- Зараз! - Киваю я і рушаю на пошуки нашого друга. - Тільки, чуєш?

- Що?

- Нікуди не йди!

- Да я нікуди і не збираюсь! - Розтягнувся Стів на обламках. - Лежу собі і кайфую! Попкорну для повного щастя не вистачає!

- Зак! - Кричу я, оглядаючи територію на 360°. - Ти де?

- Тут! - Кричить звідкись хлопець.

- Тут, це де? - Повторюю я.

- В машині!

Оглядуюсь і бачу тільки ноги Зака, бо все інше опинилося в машині. Схоже сила вибухівки була така велика, що Зака пришпилило аж всередину машину.

- Допомога треба? - Підходжу я до юнака.

- Я не проти!

Підходжу до дверей і тисну на себе. Не піддаються. Рушаю до других, третіх.

- Не знаю чи сподобатися тобі такий варіант, але іншого немає. - Промовляю я до Зака і підходжу до переду машини. Хапаю за ноги. - Раз, два... - На три тягну його на себе. Той же мені допомагає.

- Фух! - Шече ніч хлопець. - А де Стів?

- Йому треба твоя допомога.

- Веди!

Вже вдвох ми підходимо до Стіва.

- Дааа! - Потирає потилицю Зак. - А бути заритим в пісок це ще не так страшно! - Бере руками якийсь шматок колега. - Тіша, допомагай. - Я вхоплююся з другої сторони. - На раз, два. 

І ось Стів вже на волі.

- Щось не подобається мені цей вибух! - Оцінює ситуацію хлопець. - Пішли глянемо де ще така ситуація. Може ще комусь допоможемо.

Та схоже, що допомагати вже не було кому. Коли ми вийшли ближче до розважального центру, то побачили, що він весь завалений шматками бетону і каменюками з цеглою.

- Там же Арі! - Пориваюся я вперед.

- Тсс! - Ловить мене Стів. - На відміну від ситуації, що відбувається тут, вона ще там в безпеці! - Пояснює той.

- Да, туть більш небезпечно. - Киває Зак. - І я думаю, що треба зробити десь якийсь прихисток з їжею, спальними місцями і захистом хоч якимось.

- Десь бачив неподалік таке приміщення. - Промовив Стів. - Не думаю, що воно буде когось цікавити. Треба тільки оформити його.

- Буде як притулок для бездомних, але не як для них, а для нас. - Задумався Зак.

- Тоді пішли! - Стів рушив вперед.