Я рушаю до того, кого чесно убила б. Зупиняюся і повертаюся на 180° назад. Плакала якби могла. Тільки в очах аж ніяк не сльози, а злість на батьків. Зрадники! Вже третій рік я всеціло посвячую себе роботі. Я та, хто викриває зрадників і вбивць, та, для кого я можу бути дівчиною, дружиною чи просто помічницею. Актор в різних професіях. Я таємний супер агент! І звісно з нестачею часу не думаю про особисте життя. Звичайно бувають короткі романи з чоловіками, проте це не надовго. Робота завжди зве!
Проте зараз стою у весільному платті біля алтаря, біля того, кого всі фібрами душі не кохаю. Ви запитаєте, де ж це я знайшла собі такого нареченого. А я не шукала, подякуйте батькам. Їхніх рук справи. І ніякі мої пояснення їх не зупинили. Сім'я Стейсонів славиться на всю округу багатством. Проте я стараюсь від цього відгородитися. Мені і своїх грошей вистачає. Батьки не знають про мою роботу. Думають про щось своє щодо цього.
Як це все почалося...
Моє чергове завдання закінчилося, тому могла полегшено видихнути.
- У кого які плани? - облокотившись на диван, витягнувши одну руку, і обійнявши мене, відпив з бокала вино мій колега Стів.
- Ще не знаю! - Тіша задумалася. - Думала собі влаштувати розлаблюючий день. Пінна ароматизуюча ванна, маски для тіла, солодощі і виключений телефон.
- Погоджуюсь! - я цокнулася бокалами з дівчиною.
- А в кого тоді мобільний дзвонить? - покрутив головою в сторони Зак.
- Ось тобі і виключений телефон! - показала я свою вібруючу мобілку друзям.
-Та виключи це неподобство і насолоджуйся відпочинком!
- Погоджуємося! - Зак і Стів цокнулися бокалами з Тішою.
- Алло! - Відповіла, відійшовши в сторону.
-Ти там не сильно зайнята? Хоча судячи з усього по музиці то ні. - почала розмову мама. - Приїжджай до нас! Давно не бачилися. До того ж є сюрприз! Чекаєм! - Почулися короткі гудки.
Я скептично відносилася до маминих подарунків, бо зазвичай ніякої користі вони не приносили. Та все ж в дечому мама була правда. Бачилися і правда давно. Бо я по мінімум зводила спілкування з сім'єю. Тому попрощавшись з колегами, рушила на так звану "вечерю".
Двері відкрила служанка Міті.
- Містер і Місіс Стейсони у вітальні! - підказала мені напрям руху жіночка.
Я тяжко зітхнула і рушила у вказаний напрям.
У вітальні крім батьків побачила ще одну людину. Високого незнайомця шатена. Його важко була назвати красунчиком, зважаючи на те, скільки у своїй роботі я побачила таких. Процентів на п'ятдесят від сили. На нетверезу голову.
- Привіт, Аріно! - Мама офіціально мене цілує в обидві щоки і обнімає. Надушена до не можливості, губи побачили помаду видно не один десяток раз, викликаюче яскраво-червоне плаття, високі каблуки, ефектний макіяж. Мама так завжди виглядає, коли хоче когось вразити. І в такі моменти завжди називає мене повним іменем. Хоча я люблю просто: "Арі". І судячи з того, що в кімнаті крім нас є ще гість, то стає все зрозуміло.
Як тільки жінка відходить, я тру рукавом сліди від помади на щоці і стараюсь вдихнути якнайбільше свіжого повітря, що з легенів вийшов парфум. Тато просто киває моєму приходу.
- Аріно, познайомся, це Гілберт Вілсон, бізнесмен і волонтер.
Гілберт протягує мені руку. Ве! Так і хочеться скривитися і поплюватися. Тьфу-тьфу-тьфу! На жаль, робить це тільки моє его.
- Приємно познайомитися! - Стискую я руку гостя. Хоча частку "не" все ж добавила б. Як тільки рукостискання закінчується, витираю долонь об штани. Хоча краще б помила. З милом. Тричі. І ще антисептик добавила б.
- Стіл готовий! - раптово вискакує з кухні служанка.
- Дякую, Міта. Можеш йти. - Киває мама. І повертаючись до гостя, ніжно промовляє. - Прошу до столу!
А з яких пір ми так розмовляємо? Задумуюся я, і рушаю за всіма на кухню. Стіл і правда шикарний. Проте є одне але... Я такого не їм. Мене садовлять разом з Гілбертом. Відсовую стілець від нього на максимум з тарілкою. Схоже, що намічається щось дуже важливе. Вечеря проходить в розмовах. Мама тероризує Гіла (Як швидко ми перейшли до скорочених імен і на "ти"?) різними запитаннями. Чомусь всовує у цю розмову і мене, розповідаючи про мене цікаві факти. Після вечері за чашкою кави, а в моєму випадку це кефіру, і почалося найцікавіше.
- Аріно, ми тут з батьком подумали... - Я глянула на тата, який на це помотав в знак протесту головою. - І зрозуміли, що тобі треба допомога в особистому житті.
- Мені? Допомога? - Здивувалася я. - З чого б це?
- Ну ти нічого не розказуєш про це. Все робота і робота. - Посміхнулася мама. - Тож ми вирішили з цим проблему. Знайомся, твій наречений Гілберт.
Я аж присвиснула.
- Я не збираюся виходити заміж ні за нього, ні за нікого. - Піднялася я із-за столу. - І досить за мене все вирішувати.
І тільки зібралася я піти, як за мною встав і Гілберт.
- Я розумію, що для тебе це новина. Проте можна з тобою поговорити?
- Про що? Про те, які квіти будуть на нашому весіллі? Дзузьки!
- Будь ласка! - Гіл непомітно витягнув з кармана фото і показав мені.
Чорт.
- Добре, давай.
Ми рушили у вітальню.
- Звідки у вас ця фото? - Схрестила я руки на грудях.
- Оо! У мене їх багато! - Чоловік протягнув мені конверт.
Повільно гортаю фото. Чорт. Скажемо, так це одне із завдань. Деяких час прийшлось попрацювати тією, що задовольняє чоловіків. Називайте як знаєте. Бо мій об'єкт таким захоплювався. Тому треба було заманити. Не найкраща професія для дівчини.
- Що ви хочете?
- Одружитися! І отримати п'ятдесят відсотків від компанії твоїх батьків. - А інакше... Ці фото побачать містер і Місіс Стейсони.
- Це шантаж!
- Іще добавити крадіжку з сейфу в твого батька... - Не зупинявся Гілберт. - Оброблені фото із заміною обличчя... Секс по телефону...
- Досить! Я зрозуміла!
- Якщо не хочеш щоб ця інформація потрапила в пресу і на телебачення ти повинна виконати кілька прохань. По-перша, без викання. По-друге, вже зараз називаєш мене коханий і те, що ти хочеш вийти заміж. І по-третє, не заважай мені. А інакше... - Пауза. - Містер і Місіс Стейсони! - Закричав чоловік.