Під завалами

– Толь?
– М?
– А якщо нас не знайдуть?
– Ну хто тобі таке сказав, Тань? Знайдуть! Куди ж вони… дінуться…
– Сильно болить?
– Не переймайся ти через мене. Краще он подумай, куди поїдеш на свята.
– Які свята, Толь…
– Різдвяні.
– А от мені не смішно! Ти хіба не боїшся?
– Трохи…
– Тоді чому сміявся?
– Так легше боятися.
– Болить, Толь? Бо мені ж не видно…
– От і добре, що не видно. Все в порядку. Ти менше рухайся, бо нас ще дужче завалить.
– Мені просто руку затисло…
– Тань, ти її відчуваєш? Руку.
– Звичайно. Болить, зараза.
– Це… добре.
– Що ж тут доброго, Толь?
– Якщо болить, то значить вона в тебе є.
– Чогось згадалися наші заручини… Коли ти мене віз на радощах й не втримав того воза. Влетіли ми тоді в чий сарай? У баби Людин? Щоразу смішно, хоч тоді й злилася на тебе трохи. А зараз, знаєш що? Уявляю, що ми с тобою у тому сараї, як тоді. Скоро нас зі сміхом мій тато з сусідом витягатимуть, а Джекі гавкатиме на тебе! Тихо так… добре, що більше не стріляють – то може швидше до нас дістануться рятувальники. Давай як тільки нас витягнуть, прям наступного дня й розпишемося, Толь! Дурна я була: не хочу я велике весілля через рік. Давай удвох: тільки ти і я. Давай? Толь… Там, здається, собаки гавкають, чуєш? Невже нас витягнуть! Толь, ти б не спав краще… Давай-но разом покричимо їм, щоб швидше знайшли. Толя? Толь…

Катерина Колесник

Подобається

#1163 в Сучасна проза

У тексті є: кохання, страх, війна

Відредаговано: 15.12.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись