РОЗДІЛ 14 — Максим повертається

Ранок у великому заміському будинку почався тихо. Сонячне світло проникало крізь панорамні вікна, але тепло світла не доходило до душі Марини. Вона стояла на кухні, ретельно викладаючи на тарілки свіжоспечені млинці, перевіряючи, щоб усе виглядало бездоганно для відеозв’язку з батьками. Вона знала, що зараз на екрані їхні родини побачать «ідеальну» пару, щасливих і закоханих, але за цією маскою крилася холодна реальність, яка знову почала заповзати у їхнє життя.

Марина, блогер-фуді, намагалася під час приготування сніданку дотримуватися звичної для себе ретельності. Кожен млинець був ідеальної форми, кожна тарілка виглядала як з професійного кадру для її блогу. Вона знала, що зараз їхній дім знімає камерою історію, яка виглядає ідеальною на показ, але за межами об’єктива все було зовсім іншим.

— Може, на цей раз не треба так готувати? — голос Романа ледь долинав з передпокою. Він стояв у дверях, у темних спортивках, зручно спираючись на косяк, скептично споглядаючи її активність.

— А хіба ти не хотів, щоб усе виглядало на камеру? — відповіла Марина з холодною усмішкою, не зводячи очей з млинців. — Хочеш, щоб батьки подумали, що ми щасливі?

— Хм… — Роман зробив крок у кімнату, очі його блищали холодом, а губи спостерігали за нею з легкою насмішкою. — Так, але не думаю, що вони оцінять твою старанність… тобто, твій ентузіазм, якщо ти станеш у ролі домогосподарки.

Марина відчула, як у грудях піднявся тиск. Він завжди мав цей тон — різкий, дотепний, що ніби кидав виклик. Вона обернулася, тримаючи лопаточку для млинців, і холодно відповіла:

— Домогосподарка? Я готую сніданок, який ти, до речі, і не збираєшся навіть спробувати.

Роман знизав плечима, але очі не відводив.

— Мабуть, ти права. Мені зараз не до смаків. — І він відвернувся, ніби йому байдуже, але Марина чітко бачила, як він пильно спостерігає за кожним її рухом.

Вона видихнула. Вона знала, що цей день буде непростим, але навіть вона не могла передбачити, що зараз у дверях з’явиться він — Максим.

Телефон завібрував з невідомого номера. Марина підняла слухавку, і перед нею виник знайомий, хвацько усміхнений обличчя.

— Привіт, Мариш! — голос Максима був розслаблений, але в ньому відчувалася іронія, яка завжди розбуджувала старі травми. — Ти не уявляєш, що я дізнався.

— Що тобі потрібно? — холодно запитала Марина, відчуваючи, як по спині пробіг холодний потік страху.

— Просто вирішив відвідати старих знайомих і трохи поспостерігати за твоєю… новою реальністю. — Усмішка Максима була викликаюча, як завжди.

Марина відчула, як серце почало калатати. Її пальці стискали тарілку, на якій лежали млинці. Вона знала, що його поява не обійдеться без конфлікту, і що Роман точно не залишиться байдужим.

Максим увійшов у будинок без запрошення, ніби був у себе вдома. Він пройшов у вітальню, уважно оглядаючи розкішний інтер’єр, і раптом зупинився, глянувши на Марину.

— Вау, — сказав він, — ти виглядаєш приголомшливо.

Роман стояв поруч, спостерігаючи за кожним рухом Максима. Його очі були холодними, а руки стиснуті в кулаки. Відчувалася напруга, яка могла розірвати повітря.

— Що ти тут робиш? — прохрипів Роман, ледве стримуючи гнів.

— Просто вирішив привітатися. Побачити, як ти живеш тепер, — відповів Максим з тією самою легкою насмішкою, що завжди виводила Марину з рівноваги.

Марина відчувала, як все всередині напружується. Вона намагалася зберегти спокій, але серце калатало шалено. Вона розуміла, що ревнощі Романа зараз вирватимуться назовні.

— Максим, припини! — нарешті вигукнула Марина, відчуваючи, що межа терпіння пройдено.

Роман не витримав і різко підійшов, притягнув її ближче, буквально прикриваючи собою.

— Не звертай уваги на нього, — тихо, але різко промовив він.

Максим лише усміхався, ніби насолоджуючись напругою.

— Цікаво бачити, хто насправді займає твоє місце, — промовив він, обертаючись до Марини з таким виглядом, що одразу стало зрозуміло: він прийшов не просто в гості.

Марина, серце її калатало шалено, ледве стримувала емоції. Роман стояв поруч, мовчки, і лише очі його виражали суміш гніву та бажання захистити.

Напруга наростала. Вони стояли близько, відчуваючи один одного буквально фізично. І тоді, у спільному пориві емоцій, майже трапився поцілунок. Їхні губи опинилися так близько, що обидва відчули вибух почуттів, які довго тримали в собі.

Максим застиг, не знаючи, як реагувати, а батьки, які зайшли вчасно на кухню, лише бачили усмішки та гармонію, яку він так вправно демонстрував.

Роман і Марина відступили одночасно, намагаючись відновити контроль над ситуацією.

— Нічого не сталося, — холодно промовив Роман, відводячи погляд.

Марина мовчала, серце калатало, а думки скакали, намагаючись впоратися із ревнощами, минулим і тим, що між нею і Романом вирувало невидимою хвилею.

Максим лише сміявся, йдучи до дверей:

— Ну що ж, дякую за прийом. Було весело. Але пам’ятай, Марина, минуле завжди знаходить шлях повернутися.