РОЗДІЛ 9 — Мотогонки

Сніг злегка підтавав під промінням ранкового сонця, залишаючи блискучі калюжі на дорозі до мототреку. Марина стояла біля дверей гаража, дивлячись на ряд яскравих байків, які чекали на пілотів. Її серце билося швидше, ніж зазвичай: запах бензину, металу і трохи морозного повітря змішувався з хвилюванням.

— Я не хочу їхати, — сказала вона, не звертаючи уваги на Романа, який вже одягав шолом і перчатки. Його рухи були точні й спокійні, навіть коли вона говорила.

— Батьки будуть дивитись трансляцію, — холодно кинув він. — Потрібно виглядати як пара.

— Пара? — вона ледве стримувала іронію. — Ти серйозно? Ми навіть не говоримо нормально одне з одним, а ти хочеш, щоб я трималася за тебе перед камерами?

Він підняв голову, і холодний погляд пронизав її наскрізь.

— Так. Бо для них ми щасливі. І якщо ти хочеш вижити в цій грі, ти граєш.

Марина важко зітхнула. Вона знала, що ця «гра» була частиною контракту, частиною світу, в який вона потрапила разом із Романом. Світ, де все треба робити правильно перед камерами, а приватні емоції залишаються в темряві.

— Добре, — нарешті сказала вона. — Але я не буду робити вигляд, що це мені подобається.

— Це достатньо, — кинув Роман і простягнув руку. — Тримайся за мене на камеру.

Марина відчула, як серце тремтить від суміші страху, роздратування і чогось ще… чогось, що вона ще не могла назвати. Вона взяла його руку і разом вони вийшли на трасу.

— У тебе все в порядку? — спитав Роман, хоча його голос був низьким і стриманим.

— Так, — вона кивнула, намагаючись не дивитися на байки, які сяяли під сонцем.

На публіці вони виглядали ідеально: Марина обіймала його руку, трохи нахилялася ближче, їхні усмішки були природні, а глядачі на трибунах і перед телевізорами бачили щасливу закохану пару. Вона відчувала, як пульс її серця прискорюється не тільки від хвилювання, а й від того, що вона змушена ховати себе під маскою.

— Тримай баланс, — шепнув Роман, коли вона піднімалася на байк. — Не дай себе збити з рівноваги.

— Не хвилюйся, — вона відповіла і на секунду кинула йому провокаційний погляд, який змусив його злегка напружитися.

Стартували. Байки ревіли, колеса ковзали по вологій трасі. Вітер різав обличчя, а мороз проколював шкіру крізь шолом. Марина відчувала адреналін, який змішувався з гнівом і невдоволенням — вона ненавиділа цей «світ шоу», який змушував її грати.

— Ти тримаєшся? — Роман скоса поглянув на неї.

— Так, — кричала вона, намагаючись перекричати звук двигуна. — Але не думай, що мені подобається!

Вони мчали разом, поруч, як і повинні були виглядати перед камерами. Глядачі аплодували, а оператори ловили кожен кадр, кожну усмішку Марини. Вона відчувала, як її серце наповнюється противною іронією: «Закохана пара», «щаслива пара», а всередині — буря.

І тоді сталося.

На одній із поворотів байк поповз на льодяній ділянці. Роман відчув момент заносу, але встиг втримати рівновагу. Марина не мала такого досвіду, і її байк різко ковзнув, вивертаючи кермо. Вона ледве не впала, але Роман блискавично підхопив її, притискаючи до себе, щоб вона не вдарилася.

— Тримайся! — кричав він, хоча голос його був більше напруженим, ніж сердитим.

Їхні серця билися в унісон. Вона відчула його тепло крізь холодний костюм і шолом. І тоді, у цей момент небезпеки, всі камери і глядачі зникли з її свідомості.

— Ти в порядку? — запитав він, коли байк нарешті зупинився на безпечній зоні.

— Так… завдяки тобі, — ледве змогла видихнути вона.

Він зняв шолом, волосся липло до чола, а очі світилися від адреналіну. Він дивився на неї уважно, і в цей момент вона побачила щось інше — не холод, не неприязнь, а справжню турботу.

— Не роби цього знову, — суворо сказав він, але тепер у його голосі звучало хвилювання.

— Я не робитиму, — прошепотіла вона, відчуваючи, як серце знову калатає. — Я обіцяю.

Вони стояли на трасі, тримаючись за руки, і Марина відчула перший щирий зв’язок між ними. Поки світ дивився на них як на закохану пару, насправді вони пережили момент, який був справжнім.

— Ти… дійсно переживала за мене? — спитав Роман, ледве вимовляючи слова.

— Так, — вона відповіла без сумнівів. — Я б не дала тобі впасти.

Його погляд став м’якшим. Він не посміхався, але напруга в плечах зникла. Вперше за довгий час Марина відчула, що він не лише холодний контрактник, а людина, яка може дбати про неї, хоч і не визнає цього.

Повертаючись у гараж, вони знімали шоломи і перчатки, а мороз повільно стирався від тепла адреналіну. Марина відчула легку втому, але в грудях залишався новий, дивний спокій.

— Тепер ти повинна визнати, що я не такий вже й поганий у критичних моментах, — сказав Роман, намагаючись приховати легку усмішку.

— Може бути… — відповіла вона, ще не зовсім готова прийняти, що серце її знову б’ється швидше при одній лише його присутності.

Вони вийшли на паркінг, де стояли їхні байки. Камери вже не фіксували їхніх рухів, і вони були самі, удвох. Марина підійшла до Романа і без зайвих слів обійняла його. Він спочатку напружився, але потім, ледве відчутно, відповів на її обійми.