РОЗДІЛ 7 — Благодійний вечір: публічні посмішки, приватна війна

Вечір опустився на заміський будинок, коли Роман з Мариною сіли в чорний «Range Rover». Благодійний вечір для міської еліти — подія, на якій вони мали виглядати ідеальною парою, щасливою і закоханою.

— Ти серйозно збираєшся йти? — Марина гірко посміхнулася, спостерігаючи, як він натягнув на себе пальто.

— Так. І ти теж, — холодно відповів Роман, не дивлячись на неї. — Ти будеш грати роль дружини, я буду грати роль чоловіка. Далі питання?

— Так, без питань, — прошепотіла Марина, але в її очах блиснув виклик. — Тільки пам’ятай, я можу перевершити твою гру.

— Перевершити? — він кинув їй швидкий погляд. — Я тебе знаю тільки десять днів. Як ти збираєшся перевершити щось, чого не існує?

— Час покаже, — усміхнулася вона. — А тепер просто не заважай мені сяяти.

Їхня поїздка була короткою, але напруженою. В машині стояла тиша, переривчасто прорізана колючими репліками:

— Може, мені не варто йти? — несподівано почала Марина.

— Тоді нам доведеться пояснювати всім, що наречена — антисоціальна дивакувата блогерка, — відрубав він.

— О, чудово. Я люблю, коли ти мене «захищаєш». — Її голос був ніжним, але в кожному слові звучав сарказм.

— Це не захист, це реальність. — Роман повернув голову до вікна, а за його спиною темрява зимової нічної траси пролітала, як чорне полотно.

Марина мовчала. Вона знала, що кожне слово зараз може перетворитися на нову битву.

Прибуття на вечір

Палацова зала була прикрашена елегантними кришталевими люстрами, великими букетами троянд і ніжно світлою підсвіткою. Журналісти, фотографи та знаменитості вже збиралися, усі готувалися до чергової благодійної «зіркової» фотосесії.

— Ну що, виступимо як пара? — тихо запитала Марина, підводячи очі до нього.

— Грай роль, — буркнув Роман. — Нехай усі думають, що ми ідеальні.

Вони ввійшли, тримаючись за руки, і усміхалися. Для світу вони були закоханою парою, для журналістів — символом успіху та щастя. Фотографи клацали затворами камер, хтось знімав інтерв’ю на відео, а вони з Романом повторювали ті самі фрази про «любов», «щастя» та «підтримку одне одного».

Марина відчула, як її шкіра тремтить від контрасту між публічністю і реальністю. Вона бачила, як Роман холодно посміхається, виглядаючи зовні бездоганно, але внутрішньо він був роздратований і напружений.

— Так, ми дійсно чудова пара, — тихо прошепотіла вона самій собі, намагаючись знайти крихітку задоволення в грі.

— Чудова для них, не для нас, — глухо кинув Роман, коли вони зупинилися біля бару, щоб попити води.

Провокація і перші іскри

Марина не витримала і вирішила трохи «погратися». Вона підкреслено кокетливо сміялася з одним із гостей, нахилялася, підтримуючи розмову, іноді торкаючись плеча чоловіка легким дотиком. Роман помітив це і стиснув щелепи.

— Ти серйозно? — шепотів він їй на вухо, коли вони поверталися до фотозони.

— Серйозно, — усміхнулася Марина, іскринки в очах виглядали, як виклик. — Тобі не подобається, коли я блищу?

— Мені не подобається, що ти робиш це на моїх очах, — тихо відрубав він.

Між ними росла напруга, яку вони майстерно приховували від світу. Зовні — закохана пара, всередині — холодні вороги.

Повернення додому і вибух почуттів

По дорозі назад вони майже не розмовляли. Марина трималася стримано, в той час як Роман весь час напружено стискав кермо. Коли вони заїхали в гараж, світло приглушилося, і на мить здавалось, що можна відпустити маски.

Марина нахилилася ближче до нього:

— Ти не можеш заперечувати, що трохи збуджений…

— Марина… — він почав, але слова перервалися.

Вони опинилися в єдиному моменті, де емоції вирвалися назовні: поцілунок, сповнений напруги, гніву і прихованого бажання. Серця билися шалено, повітря було насичене теплом і хімічним зарядом почуттів, яких вони не хотіли визнавати.

Але після миті Марина відійшла, і Роман, відвернувшись, холодно кинув:

— Нічого не було.

Вони мовчки пройшли через гараж і піднялися в будинок. Серця ще горіли, але холодна реальність повернулася миттєво. Маска ідеальної пари залишалася на місці, а під нею — війна, яка лише починалася.