РОЗДІЛ 6 — Життя під маскою

Наступного дня Марина прокинулася рано, як завжди. Зима вдарила морозом, а заміський будинок Романа і Марини здавався ще більшим та порожнішим під зимовим сонцем. Кухня, яка була серцем її блогу, була вже готова до зйомки: світло, встановлене для камери, стояло ідеально, поверхні блищали, як дзеркало, а на столі були розкладені інгредієнти для нового стріму.

Марина планувала показати своїм підписникам ранковий ритуал приготування сніданку: омлет з трьома видами сиру, міні-панкейки з ягодами, какао-коктейль з секретним інгредієнтом, який завжди піднімав її рейтинг. У руках вона відчувала себе у своєму елементі — тут вона була справжньою, а не «нареченою Романа», якою усі бачили її у публічних відео.

— Сьогодні все повинно бути ідеально… — пробурмотіла вона сама собі, перевіряючи кут камери. — Глядачі повинні бачити нас щасливими.

Марина розпочала стрім, ввімкнувши камеру. Її усмішка була сяючою, а голос лагідним і теплим, як завжди. Вона обережно розповідала про рецепти, змішувала інгредієнти, тримаючи все під контролем.

Раптом за її спиною пролунали кроки. Вона зупинилася, прислухалася.

— Роман? — тихо спитала вона, сподіваючись, що він просто тихо пройде повз.

Але він увірвався у кадр! Голий по пояс, у спортивних штанях, волосся неохайне, погляд — роздратований, а рухи — надто емоційні.

— Марина! — голос його різко перервав всі її думки. — Ти знову знімаєш стрім?!

Марина завмерла, серце стрибнуло в горло. Камера продовжувала запис. Тепер сотні її підписників бачили не лише процес готування, а й Романа, який безцеремонно увірвався в кадр.

— Ро… Романе! Це не те, що ти думаєш! — спробувала пояснити вона.

— Не те, що я думаю?! — він нахилився вперед, майже торкаючись її плеча. — Ти вирішила влаштувати мені «дебют» у прямому ефірі без попередження?!

— Я хотіла показати сніданок! І… це для блогу… — голос Марини тремтів, але вона намагалася зберегти спокій.

— Блог?! — він глузливо насупив брови. — Ти називаєш це блогом?! Ти перетворила мене на жертву твоєї «публічної казки»!

Вона відступила, відчуваючи, як підступає роздратування, але стримувалася, бо розуміла, що будь-який конфлікт під час стріму може обернутися катастрофою.

— Добре, добре, вимикаю стрім, — прошепотіла Марина і натиснула на пульт. Екран телевізора погас.

Роман глибоко вдихнув, перевів погляд на неї, а потім різко видихнув.

— Знаєш що? — почав він, повертаючись до вікна, де мороз відбивався у склі. — Це не перший раз, коли ти граєш у свої ідеальні ролі перед усім світом. Але я більше не збираюся бути частиною твоєї маски без мого дозволу.

Марина мовчки кивнула, серце билося шалено. Вона знала, що кожен їхній день буде боротьбою між публічною «ідеальною парою» та реальністю їхніх холодних взаємин.

Внутрішні монологи та глядачі стріму

Поки вона відключала камеру, Марина відчула легке роздратування, змішане з хвилюванням. «Він справді не може залишатися спокійним навіть у маленьких речах… І що тепер? Всі глядачі вже бачили його голим по пояс!» — думала вона.

У чаті під стрімом глядачі активно писали коментарі:

• «Вау, який чоловік! Ідеальна пара!»
• «Ви так гарно виглядаєте разом!»
• «Марина, це просто фантастика!»

Марина ледве стримала посмішку — глядачі бачили лише публічний образ, а вона знала, що в реальності вони ледве витримують один одного.

Роман, стоячи збоку, не міг стримати сарказму:

— Ідеальна пара? — насупився він. — Побачимо, як довго ця «ідеальність» протримається.

Марина кинула на нього погляд, повний тихої зневаги.

— Ти не уявляєш, скільки я мушу робити, щоб вони бачили нас щасливими, — прошепотіла вона.

— І ти думаєш, що я отримую задоволення від цієї фальші? — голос Романа був глухий, але в ньому відчувався невеликий натяк на біль.

Нічна сварка

Вечір того ж дня був ще напруженішим. Вони сиділи у вітальні, камін тихо потріскував, кімната була затишною, але атмосфера — як лід у повітрі.

— Я не розумію, як ти можеш жити у цій брехні, — різко сказав Роман, не дивлячись на Марину. — Ти усміхаєшся у стрімі, а потім ходиш по дому і поводишся так, ніби я ворог.

— Бо ти ним і є, — відповіла вона, не стримуючися. — Ти не поважаєш мою роботу, мій простір, моє життя.

— Я просто не хочу бути частиною твоєї публічної вистави! — він обернувся до неї, очі блищать від злості.

— І я не хочу грати роль, яку ти придумав для мене! — Марина піднялася, серце билося шалено. — Я хочу бути собою!

— А я хочу, щоб ти зрозуміла, що тут ми обоє в пастці, — він зробив крок ближче, голос м’якішав, але все ще холодний. — Твої глядачі бачать ідеальну пару, а я… я отримую цього без кінця.

Марина глибоко вдихнула, відчуваючи, як у грудях піднімається хвиля емоцій.