Розділ 1. Весілля, яке пішло не за планом

Зима тільки починала розгортати свої крижані обійми над містом. За місяць до Нового року повітря було прозорим і різким, а вулиці переливалися вогнями святкових прикрас. Саме в цей час велика родина Ольшанських готувала грандіозне весілля своєї єдиної доньки — Марини Володимирівни.

Величезна зала готелю «Аурора» сяяла святковим блиском. Кришталеві люстри відбивали світло так, що воно лягало на стіни та підлогу золотими відблисками. Кожен стіл був накритий білими скатертинами, масивні букети білих троянд стояли на своїх місцях, а келихи блищали, мов дорогоцінні камені. Гості поспішали зайняти свої місця, обговорюючи один одного й чекали моменту, коли на порозі з’явиться наречена.

Марина стояла у власному номері на другому поверсі готелю. Її весільна сукня сяяла білосніжним шовком, довга фата спадала на підлогу, а волосся було укладене у ніжні хвилі. Зовні вона виглядала ідеально, але всередині відчувала тривогу, яку не могла приглушити.

— Ну що, моя красуне? — пролунало за спиною знайомим голосом. — Готова стати найщасливішою нареченою цього міста?

Марина злегка посміхнулася у дзеркало, але її очі не мали справжнього блиску радості.

— Я хвилююся, — тихо промовила вона, дивлячись на власне відображення.

Максим Акименко підійшов, не постукавши, як завжди. Він торкнувся її талії, але вона відсахнулася.

— Через годину ми будемо одружені, — сказав він легко, сприймаючи її сумніви як дрібницю.

— Просто… багато думок, — промовила Марина, намагаючись не показати, що серце стискається від страху і невпевненості.

Максим зробив крок уперед і спробував усміхнутися, але Марина вже відчула, що ця посмішка чужа.

— Не думай. Думати шкідливо для нареченої в такий день, — жартома додав він, намагаючись зняти напруження.

Вона не відповіла. Двері закрилися, залишивши її наодинці з тишею і ваганням. Вона знала, що цей день має стати початком її нового життя, але серце підказувало: воно не готове прийняти цю роль.

У коридорі було тихо, поки вона шукала подругу — Камілу, щоб розділити хвилину підтримки. Знайшла її у номері готелю, і те, що побачила, стало шоком: Максим стояв між ногами Каміли, їхні губи були так близько, що неможливо було сумніватися в інтимності моменту.

— Ви… — її голос зірвався. — Що ви робите?

— Мариш… Це не те, що ти думаєш! — намагалася виправдатися Камілла.

— Нічого не значить? — повторила Марина, відчуваючи, як світ навколо обвалюється. — Ти зраджуєш мені у день нашого весілля… з моєю подругою… і це нічого не значить?!

Максим спробував пояснити, але Марина не слухала. Вона повернулася і побігла. Спершу сходами, потім коридорами, через службовий вихід. Білий шлейф сукні майорів позаду, а сльози змішалися з холодним зимовим повітрям.

— Стоп, стоп! — пролунало здивоване голосіння. Із темряви на трасі зупинився чорний «Range Rover».

— Вам допомогти? — голос належав молодому чоловікові, повному енергії і впевненості.

Марина просто сиділа, не знаючи, що відповісти.

— Я Данило Галецький, друг Романа Бойка. Ви… у весільній сукні, на трасі… вам точно потрібна допомога.

Марина ледве стримала усмішку — у цій ситуації це було абсурдно і водночас дивно приємно.

— Я тікаю… — тихо сказала вона.

— Тоді сідай, — запропонував Данило, відкриваючи дверцята. — Я пропоную план: ти врятуєш себе, я врятую друга… І, можливо, сьогодні ми створимо щось абсолютно неймовірне.

Він не встиг сказати, як Марина вже відчула полегшення — хоча й шок.

— Що саме ти маєш на увазі? — спробувала вона спокійно.

— Геніальну ідею! — весело промовив Данило. — Одружитися з Романом Бойком! Він має отримати свою частку бізнесу сьогодні, ти… отримаєш вихід. І, знаєш, це абсолютно легально.

Марина на мить застигла. Думки вирували, але єдине, що промовляла їй серце: «Що ще мені втрачати?»

— Гаразд… — ледве чутно сказала вона. — Поїхали.

Вони вирушили до реєстратора, а Марина, хоча й у шоковому стані, вже відчувала легку цікавість: як складеться це неймовірне, абсурдне весілля?