Розділ 8

Мабуть, це злість та образа керують мною зараз. Як би Макс не старався мене відірвати від себе, тримаюсь я міцно, а він дратується ще більше. В якийсь момент, коли розуміє, що така тактика не дієва, він починає мацати мій зад. Так-так! Поки я тримаюсь за його торс ногами, руки хлопця стискають мої сідниці, і тут уже я не витримую. 

— Здурів? — кричу і таки відпускаю його, але втекти далеко не виходить. Макс хапає за руку і тягне на себе. Тепер я стою в його обіймах, а обличчя хлопця катастрофічно близько до мого.

Я бачу, як бігають його очі, відчуваю, наскільки він напружений. Ми обоє важко дихаємо, але ні він, ні я не відштовхуємо… 

— Ти сама напросилась! — видихає гаряче повітря мені в обличчя. — Я тобі не нянька, руда. Ще раз це повторюю. 

— На няньку ти геть не схожий, — фиркаю. — А от на кремезного ображеного на всіх та вся хлопчика — ще і як. Таке відчуття, що тебе силою тут тримають. Тебе, а не мене. Якщо ти погодився на цю роботу, отже, тобі за неї заплатили. Хіба не так? 

— До чого ти ведеш? — Макс хмуриться ще більше.

— Це я тут жертва, а не ти! А відчуття таке, що все навпаки! — випалюю. — Твій поганий настрій — це особисто твоя проблема. Я теж не в захваті, що доводиться сидіти тут і постійно бачити твій кислий вираз обличчя. Якщо ти не нянька, то я точно не маленька дитина, яку треба контролювати! А тепер відпусти мене! 

— Чому? Тобі не подобається? — якось дуже швидко Макс змінює гнів на милість. Невже мій монолог таки дійшов до його мізків? Щось я дуже у цьому сумніваюсь. 

— Фліртувати зі мною у твої обов'язки не входить. Чи я помиляюсь? — ціджу сердито.

— Не входить, — киває й однією рукою торкається моєї спини. Проводить долонею від шиї до попереку, і при цьому так усміхається, що у мене дихання збивається. — Але ж я тобі подобаюсь, чи не так?

— Не так! — хочу його відштовхнути, але нічого не виходить. — Досить цих ігор, Максе! Ти мені не подобаєшся!

— Дійсно? — здається, він зовсім мені не вірить. — Чому ж тоді зіниці розширені? Дихання збилося, і шкіра… така рожева…

Його подушечки пальців торкаються моєї щоки, і зараз я наче на роздоріжжі. Мені подобається те, що він робить, і разом з тим страшно, тому що це нові й незнайомі мені відчуття. 

Якоїсь миті Макс торкається пальцями моєї нижньої губи, яку розбив тато, і я ніяковію ще більше. Розумію, що він навмисне це робить, і, мабуть, йому подобається моє збентеження. Тільки от я не хочу, щоб він бачив мене такою. Я теж можу грати, ігноруючи будь-які правила, тому роблю те, що особисто у мене в голові ніяк не вкладається. 

Забираю його руку, але лише для того, щоб поцілувати. Так-так, поцілувати! Я так різко накриваю його уста своїми, що сам Макс, напевно, шокований. Частку секунди обмірковую те, що зробила, а коли приходить розуміння — хочу відступити, але вже Макс не дає цього зробити. 

Його долоня лягає на мою потилицю, а язик впевнено проникає до мого рота. У мене дуже малий досвід з поцілунками, але те, що робить Макс, і поцілунком назвати важко. Він повністю володіє ситуацією, і моїми устами також. Його язик таке в моєму роті витворяє і не дає мені повітря вдихнути. 

У мене реально підкошуються ноги, і, мабуть, Макс це теж відчуває, тому що вже за мить інша його рука міцно обхоплює мою талію.

— Ого! Примирення йде повним ходом! — чую веселий голос Дениса, і таке відчуття складається, наче мені на голову виливається відро льодяної води. 

Макс дає спокій моїм губам і навіть руки свої забирає. А я… просто не знаходжу сил поглянути йому в очі. Тому єдине, що спадає на думку — це втекти в будинок, не озираючись навіть. 

Швидко знімаю взуття і куртку. Біжу сходами на другий поверх і сідаю на ліжко в кімнаті. Такий собі сховок, якщо чесно, але поки що Макса тут немає і я можу знову дихати. 

Оце ідіотка! Навіщо поцілувала його? Що хотіла довести?! Сама ж і попливла від цього поцілунку, адже Макс вміє довести до межі. Як же добре, що Денис з'явився і я цю межу не переступила…

Не знаю, скільки минає часу, але мені вдається трохи заспокоїтись. Мало того, я кілька разів повторила собі, що це була просто помилка, і наче допомогло. Нехай Макс тільки спробує щось бовкнути! Скажу, що просто хотіла перевірити його витримку, і все!

Трохи дивує, що сам Макс у моїй кімнаті не з'являється. Я-то думала, що він через хвилину примчить і просити вибачення буде…

Коли розумію, що варто піти на кухню і поїсти, доводиться ще раз подумки запевнити себе, що це було просто моєю помилкою. Спустившись вниз, Макса не знаходжу, і це неабияк мене радує. Дена також немає, тому спокійно дістаю з холодильника продукти та готую собі бутерброди. 

У момент, коли гримають вхідні двері, всередині все стискається, а розтискатись назад не хоче, тому що на порозі з'являється Макс. Здається, він тільки-но закінчив з дровами, тому що досі брудний і… злий. Бачу по його погляду, що нічого не змінилося, і не знаю, що робити чи говорити далі. Він-то мовчить. 

Та ще більше мене дивує, коли Макс, не сказавши жодного слова, йде на другий поверх. Я-то думала, що він якось прокоментує поцілунок, навіть налаштувала себе на це, а тут таке… 

Доївши свою вечерю, знову йду на вулицю. Просто перебувати з Максом на одній території доволі важко. Я не знаю, чого чекати й що взагалі робити у його присутності. Це погано. Між нами й так були непрості стосунки, а тепер стали ще гіршими.