21. Реальність буває жорстока

Рафаель зупинився біля дверей спальні Амелії, побачив світло, що пробивалося крізь щілину. Вона не спала, чекала на нього.

Рука піднялась до дверей, завмерла на півшляху, і Рафаель застиг, вагаючись, чи варто розповісти їй все зараз, чи залишити все до ранку. Думка про те, що доведеться її відпустити, взагалі була нестерпною. Але двері відчинилися раніше, ніж він встиг вирішити. Амелія стояла на порозі у білому халаті, волосся було вологе після душу, очі блищали в напівтемряві коридору.

— Ти стоїш тут уже п'ять хвилин, — сказала тихо. — Думав, я не почую?

Він не відповів, просто дивився на неї, намагаючись запам'ятати цю мить — її довіру, відкритість, жагу в погляді.

— Рафаель, — вона ступила ближче, торкнулася його обличчя. — Щось сталося? Я бачу це у твоїх очах.

— Нічого, що не може почекати до ранку, — він перехопив її руку, поцілував долоню. — Зараз є тільки ти і я і обіцянка.

Вона посміхнулась, потягнула його всередину кімнати.

— То виконай її, — прошепотіла, губи торкнулись його скули. — Дай мені цю ніч без страхів, і без завтра. Нехай у нас буде тільки зараз.

Він підняв її на руки, поніс до ліжка, а вона обвила руки навколо його шиї, цілувала щелепу, шию, залишаючи мокрі сліди на розпеченій шкірі.

Одяг зривали один з одного біля ліжка — нетерпляче, жадібно, не в силах чекати ні секунди. Його сорочка полетіла на підлогу, її блузка розірвався на гудзиках під його нетерплячими пальцями. Джинси, білизна — все зникало під натиском їхньої спраги.

Він підняв її, притиснув до стіни, і вона обвила ноги навколо його талії, відчуваючи кожен дюйм його оголеного тіла на своєму. Поцілунки були відчайдушними, руки всюди одночасно.

— Troppo tempo, — шептав він між поцілунками. — Занадто довго я чекав продовження того, що почалося в бібліотеці.

Вони впали на м'яке покривало переплетені, і віддалися одне одному без жодних бар'єрів — тільки зараз, тільки вони, тільки ця пристрасть що нарешті знайшла своє продовження. Він рухався поступово, зриваючи гучні стогони з її губ.

Їхня ніч була довгою, повною слів італійською, кохання, насолоди. Він дотримався свого слова — брав її повільно, ніжно, потім жадібно, відчайдушно, поки вона не благала. І коли перші промені світанку почали пробиватися крізь штори, вони лежали стомлені, але все ще голодні одне до одного.

***

Згодом Амелія лежала в його обіймах, а Рафаель гладив її волосся повільно, вдихав запах шкіри, намагаючись не думати про завтра, але думки все одно не давали спокою.

Гаррісон — людина, яка мала стати родичем Амелії і людина, що наказала їх вбити. Він притиснув її міцніше до себе, поцілував маківку.

— Вибач, stella mia, — прошепотів у темряву. — Завтра ти дізнаєшся правду. І, можливо, не пробачиш мені, що втягнув тебе в цю війну. Або ж… навпаки, врятував від неї?

Світанок ще тільки почав пробиватись крізь штори, коли Рафаель обережно вислизнув з ліжка, одягнувся, вийшов на терасу. Майк уже чекав з двома чашками кави.

— Розповідай все, — коротко сказав Рафаель.

Майк передав планшет з аудіозаписом.

— Гаррісон не просто прикривав Карлсона, він оркестрував усе. Марко став мішенню не просто так. Ти знав, що він відмовився продати землю підряднику Гаррісона? Чистий бізнес — знищити конкурента.

— Чорт забирай! — Рафаель стиснув кулаки, — Гаррісон оголосить кампанію через тиждень. Велике шоу, камери. — Погляд став холодним. — Саме там ми його викриємо! Прилюдно, щоб не зміг заховатися.

— А Амелія? Ти їй вже сказав?

— Скажу сьогодні.

Двері тераси тихо відчинились. Амелія стояла там у його сорочці, босоніж, волосся розпатлане.

— Про що скажеш? — запитала, підходячи.

Майк кивнув незручно, швидко зник, роблячи вигляд, що став надто зайнятий.

Амелія схрестила руки.

— Розкажеш, або продовжимо гру в таємниці?

Рафаель поставив чашку.

— Сідай, stella. Є щось важливе. Про Карлсона і про те, хто насправді за всім стоїть.

Вона сіла, інстинкт підказував — почує щось страшне.

— О'Райлі чув розмову, — почав Рафаель. — Карлсон говорив з тим, хто давав накази. Звісно,  підозрював, що він діяв не сам. Але…

— Хто? — спитала вона.

— Сенатор Блейк Гаррісон. Батько Джонатана.

— Ні, це неможливо. Сенатор Гаррісон… — Амелія схрестила пальці. Зізналась собі, що якусь мить навіть запідозрила батька, та на щастя помилилась і була рада цьому. 

— Майстер ідеального іміджу, — продовжив Рафаель м'яко. — Борець за справедливість, а насправді — корумпований політик, готовий вбивати заради влади.

— Джонатан знає?

— Не певен. Можливо, батько захищав його і тримав подалі цього бруду. А можливо і ні.

Амелія підвелась різко, підійшла до перил, дивилась на океан.

— Я мала стати членом цієї родини. Стати частиною цього.

Рафаель обняв її ззаду.

— Не твоя провина, stella.

— А якщо Джонатан знав...

— То він лицемір. А як ні — жертва, як і ти.

Вона обернулась.

— Що робитимемо?

— Знищимо його, — просто відповів. — Публічно, на його ж кампанії. Так, щоб не відкрутився.

— Як?

— Він оголошує пресконференцію через тиждень. Ми будемо там. З О'Райлі, з доказами. Але небезпечно. Гаррісон не зупиниться.

— То й ми не зупинимось.

Рафаель усміхнувся.

— Моя stella завжди готова до бою.

— З тобою — завжди.

Вони стояли на терасі, дивились на океан, тримались за руки. Попереду чекала війна з найвпливовішим політиком штату, війна, де програш означав смерть.

Але вони були разом і це робило їх непереможними. Принаймні вони сам хотіли в це вірити.

***

У них був тиждень до оголошення губернаторської кампанії Гаррісона. Мало часу, щоб зібрати незаперечні докази, захистити свідків, спланувати публічне викриття. Але найстрашніше — всього кілька днів, щоб підготувати Амелію до повернення додому.