20. Додому

Дорога додому минула в напруженій тиші, яку порушував лише шум двигуна та монотонний стукіт двірників по мокрому склу. Дощ нарешті вщух, перетворившись на легеньку мряку, що повільно осідала на вулицях міста. Амелія сиділа поруч з Рафаелем, їхні руки переплелися на підлокітнику — і цей простий дотик говорив більше за тисячу слів про те, що сталося між ними у темряві тієї бібліотеки.

Майк вів машину обережно, постійно перевіряючи дзеркала заднього виду, пильнуючи, щоб їх знову не переслідували. Атмосфера в салоні була дивною — суміш виснаження після адреналіну рятувальної операції, напруги від втечі з бібліотеки та чогось іншого, більш інтимного, що пульсувало між Рафаелем і Амелією, відчутне навіть для стороннього спостерігача.

— Майк, — Рафаель порушив тишу. — Зв'яжися з клінікою, дізнайся про стан О'Райлі.

— Вже зробив, — Майк кинув швидкий погляд у дзеркало. — Марко дзвонив п'ять хвилин тому. О'Райлі в стабільному стані. Лікарі кажуть, кілька зламаних ребер, струс мозку, багато синців, але нічого критичного. Виживе.

Амелія стиснула руку Рафаеля міцніше.

— Він врятований, — прошепотіла вона, і в голосі прорвалися емоції, які вона стримувала весь цей довгий вечір. — Ти справді це зробив.

Рафаель підняв її руку до губ, поцілував кісточки пальців повільно, ніжно.

— Ми, stella. Разом.

Коли вони нарешті під'їхали до маєтку, океан шумів унизу своєю вічною піснею, місяць пробивався крізь розірвані хмари, малюючи срібні доріжки на мокрих алеях. Рафаель допоміг Амелії вийти з машини, і вони стояли мить у прохолодному після дощу повітрі, просто дивлячись одне на одного — обоє мокрі, виснажені, але щасливі.

— Іди всередину, stella, — він торкнувся її щоки долонею, великим пальцем погладив вилицю. — Прийми гарячий душ, переодягнися. Я маю перевірити охорону, переконатися, що все надійно закрито після нашої... пригоди.

Вона хотіла заперечити, сказати, що не відпустить його з очей після всього, через що пройшли, але щось у його погляді зупинило її. Він потребував ці кілька хвилин наодинці зі своїми думками, щоб впоратися з адреналіном, що все ще бушував у крові.

— Не затримуйся, — сказала вона м'яко, підвелася на носочки, поцілувала швидко. — Пам'ятай про обіцянку, яку дав у бібліотеці.

Посмішка торкнулася його губ.

— Як можу забути, коли ти нагадуватимеш мені про неї кожну хвилину?

Вона усміхнулася у відповідь, повернулася до маєтку. Він спостерігав, як вона йде, а потім повернувся до Майка, що чекав біля машини, перевіряючи щось у телефоні.

— Розкажи мені все, що знаєш про стан О'Райлі, — наказав Рафаель тихо, щоб голос не долетів до маєтку. — І не пропускай деталей.

Майк підняв погляд, і щось у його виразі обличчя змусило Рафаеля насторожитися. Занадто напружене і стурбоване було в нього обличчя.

— Раф, О'Райлі стабільний, це правда. Але... — він завагався, підбираючи слова. — Марко дзвонив не лише про стан здоров'я. О'Райлі прийшов до тями в машині по дорозі до клініки. І він дещо розповів.

— Що саме?

— Поки його тримали на заводі, Карлсон приїжджав особисто. Двічі. Другий раз — за годину до того, як ми прибули. О'Райлі каже, він розмовляв по телефону з кимось. Довго. І той хтось давав йому інструкції. Казав, що робити з нами, якщо ми з'явимося.

— Хто давав інструкції? — запитав Рафаель.

Майк подивився йому прямо в очі, і в погляді була сумна впевненість:

— О'Райлі чув гучний голос крізь динамік телефону. І він впізнав цей голос, бо чув його багато разів на публічних виступах, по телевізору, на зустрічах у прокуратурі.

Рафаель стиснув кулаки так міцно, що нігті впилися в долоні, залишаючи червоні півмісяці.

— Хто, Майк?

— Сенатор Блейк Гаррісон, — Майк вимовив тихо, але слова все одно прозвучали в тиші, як грім серед ясного неба. — Батько Джонатана. До слова, він має стати наступним губернатором штату через два місяці. Людина з бездоганною репутацією і політичним впливом, що сягає Білого дому.

Рафаель мовчав. Отже, сенатор Гаррісон. Батько Джонатана. Людина, яка мала стати родичем Амелії через весілля, яке так і не відбулося. Один з найвпливовіших політиків у штаті, з ідеальною репутацією борця за справедливість, захисника звичайних людей від корупції системи.

І він працював з Карлсоном, давав йому інструкції, допомагав фальсифікувати справи, вбивати свідків, залякувати тих, хто наважувався говорити правду.

— Ти впевнений? — запитав Рафаель, хоча знав, що Майк не помилився б у такому. — О'Райлі точно впізнав голос?

— Абсолютно впевнений. Він навіть повторив кілька фраз, які Гаррісон сказав Карлсону. — Майк дістав блокнот з кишені, прочитав записане. — "Якщо О'Райлі заговорить, моя посаду губернатора піде коту під хвіст. Ти маєш забезпечити його мовчання будь-якою ціною. Навіть якщо доведеться бозбутися Моретті і доньку Вуда разом з ним."

В серці Рафаеля закипіла лють. Гаррісон наказав вбити його і Амелію, жінку, яка мала стати дружиною його сина?

— Скільки людей знають про це? — різко запитав Рафаель.

— Марко, Тоні, та дружина О'Райлі. Я наказав їм мовчати. — Майк сховав блокнот назад. — Але... якщо Гаррісон дізнається, що О'Райлі живий і розповів про нього, він використає всі свої ресурси, щоб прибрати свідка. І всіх, хто знає правду.

Рафаель повернувся обличчям до маєтку, де в одній з кімнат світилося тепле світло — там була кімната Амелії. Вона зараз у душі, змиває з себе страх і адреналін цього божевільного дня, не підозрюючи, що небезпека, від якої він намагається її захистити, щойно стала в рази більшою.

Тепер їхнім ворогом був не просто корумпований помічник прокурора. Проти них стояв один з найвпливовіших політиків у державі, людина з армією адвокатів, приватних детективів і найманців. Людина, яка може одним дзвінком зруйнувати життя будь-кого, хто стане на її шляху до влади.

Амелія мала увійти в його родину після весілля. Та Джонатан, її колишній наречений, може бути причетним до всього цього. Що весь їхній світ — світ благопристойності, політичних прийомів і благодійних вечорів — побудований на крові і брехні.