17. Новини

Світло крізь штори вже давно перестало бути ранковим — денне сонце заливало спальню яскравими променями, коли Амелія нарешті розплющила очі. Тіло приємно нило після минулої ночі, шкіра все ще зберігала тепло його дотиків. Вона потягнулася, простягнула руку в бік, де мав лежати Рафаель, але натрапила лише на холодну постіль.

Амелія сіла на ліжку, відчуваючи, як тривога повільно підкрадається, витісняючи залишки сонної млості. Вона прислухалася до звуків будинку — тиша була надто напруженою, наче сам маєток затамував подих у очікуванні чогось неминучого.

Одяглася швидко — перші речі, що потрапили під руку: футболка Рафаеля, що пахла сандалом і чимось суто його, її джинси зі вчорашнього вечора. Волосся скрутила в недбалий пучок, не витрачаючи часу на дзеркало. Щось всередині кричало, що треба поспішати, що кожна секунда тепер на вагу золота.

Коридор був порожнім, але з кабінету Рафаеля долинали приглушені голоси — його та Майка, напружені, збуджені, такі, що говорили швидко й тихо, наче обговорювали щось, що не мало почути ніхто інший. Амелія зупинилася біля дверей, не наважуючись відразу увійти, їй знадобилося декілька хвилин аби зібратися з думками, і вона зайшла.

— Про що ви говорите? — голос вийшов твердішим, ніж вона очікувала, хоча всередині все тремтіло від страху невідомого.

Рафаель і Майк перезирнулися — коротка, красномовна пауза, де без слів вирішувалося, хто братиме на себе тягар правди.

— Stella, ти мала б ще спати... — Рафаель почав м'яко, роблячи крок до неї, але вона відступила, підняла руку, зупиняючи його на відстані.

— Не смій зараз приховувати від мене правду. Вона дивилася йому прямо в очі, і в погляді була сталь. — Я дорослa жінка, Рафаель, я зробила вибір бути тут, з тобою, в цьому всьому. То довірся мені повністю, щоб не брехати.

Щось у його погляді зламалося — маска впевненого владного чоловіка, що звик діяти, тріснула, відкриваючи під нею втому.

— О'Райлі, — сказав він нарешті, — Мої люди знайшли місце, де його можуть ховати. Старий м'ясокомбінат на околиці Брукліна, закинутий років п'ятнадцять тому.

Рафаель обвів маркером кілька точок на карті, його голос став холодним, аналітичним. — Карлсон хоче, щоб я повірив: останній свідок буде мовчати, гра закінчена. Відпускай Амелію або ховай обох — пам'ятаєш його ультиматум? Він розраховував, що я зламаюся..

Стук у двері перервав його на півслові — настільки різкий, що всі троє здригнулися синхронно.

— Босе! — голос охоронця за дверима був майже панічний. — У вас гість, каже, це терміново, питання життя і смерті.

Рафаель обмінявся поглядами з Майком — швидка безмовна комунікація людей, що працюють разом роками.

— Хто? — запитав він різко, рука інстинктивно потягнулася до ящика столу, де, Амелія знала, лежав пістолет.

Пауза. Потім відповідь, що змусила всіх застигнути:

— Кетрін О'Райлі, дружина свідка. Вона перелякана до смерті, сер, але наполягає говорити лише з вами.

***

Кетрін О'Райлі виглядала так, наче не спала кілька діб поспіль. Волосся розпатлане, очі червоні від плачу і безсоння, руки тремтіли так сильно, що вона ледве тримала сумочку, стиснувши її, мов єдину опору в світі, що розвалювався навколо. Вона стояла посеред вітальні маєтку, озираючись навколо з виразом загнаної тварини, готової кинутися тікати при найменшій загрозі.

Амелія інстинктивно ступила вперед — розуміння, бажання заспокоїти, допомогти іншій жінці, що стояла на межі нервового зриву підштовхнули її до дій.

— Місіс О'Райлі, — заговорила вона м'яко, наближаючись повільно, щоб не злякати ще більше. — Я Амелія. Присядьте, будь ласка, я принесу вам води.

Кетрін перевела на неї очі повні страху й розпачу.

— Ви... ви дочка прокурора, — не питання, констатація, і в голосі було щось схоже на розчарування. — Бачила вас по телевізору. У вас мало бути весілля...

— Так, я дочка Томаса Вуда, — Амелія не стала брехати, відчуваючи, як Рафаель напружився за її спиною. — Але зараз я тут не через батька, а тому що вірю — ваш чоловік знає правду про Марко Моретті. І я хочу допомогти.

Щось у Кетрін зламалося — плечі здригнулися, сльози хлинули потоком, що більше вона вже не могла стримувати.

— Вони забрали його, — вирвалося крізь ридання. — Минулої ночі. Троє чоловіків увірвалися в наш будинок, витягли Патріка прямо з ліжка. Я намагалася... намагалася зупинити, але один приставив пістолет до голови нашої дочки. Сказав, що якщо я закричу, якщо зателефоную в поліцію — вб'ють обох. Його і Меггі.

Амелія підійшла, обережно торкнулася плеча жінки, відчуваючи, як та тремтить усім тілом.

— Меггі зараз в безпеці?

— Відправила її до сестри в Бостон цього ранку першим же потягом. Сказала, що у нас аварія водопроводу, треба кілька днів переночувати в когось. — Кетрін витерла обличчя рукавом, намагаючись взяти себе в руки. — Але Патрік... я не знаю, де він і чи живий взагалі. Я отримала це сьогодні вранці.

Вона витягла з сумочки телефон, простягнула Рафаелю тремтячою рукою. На екрані було фото — те саме, що бачив Рафаель.

Під фото повідомлення:

"Твій чоловік заплатить за зраду. Якщо хочеш побачити його — приїзди сама. Адреса додається, маєш три години. Запізнишся — спалимо все разом з ним."

Рафаель читав, обличчя кам'яніло з кожним словом. Майк підійшов, глянув через плече, присвиснув тихо.

— Вони хочуть заманити її в пастку, — сказав ірландець. — Використати як приманку. Якщо вона приїде...

— Карлсон отримає ще одну заручницю, — Рафаель закінчив, повертаючись до Кетрін. — Місіс О'Райлі, ви зробили правильно, прийшовши сюди. Вам не треба їхати туди.

— Мені байдуже! — вона вирвала телефон назад, стискала його так, наче він був єдиним зв'язком з чоловіком. — Це мій Патрік! Ми разом тридцять років! Я не залишу його там помирати самого! Що мені робити? — Кетрін обвела їх усіх поглядом, шукаючи відповіді. — Як мені його врятувати?