15. Важкі рішення

Тієї ночі вони не спали, просто лежали в обіймах на дивані, прислухаючись до дихання одне одного. Слова "Я обираю тебе" все ще висіли у повітрі, змінюючи все.

Рафаель повільно гладив її волосся, час від часу цілуючи її маківку, лоб, скроні — з такою ніжністю, наче переконував себе, що вона тут і реальна.

— Про що думаєш? — прошепотіла вона в темряву, що оповила їх м'яким коконом.

Його груди піднялися під її щокою, коли він глибоко вдихнув, наче збирався з думками.

— Про те, що боюся заснути, бо раптом прокинуся і все це виявиться лише сном, який мучив мене останні вісім років.

Вона підняла голову, знайшовши його погляд у напівтемряві, де тільки місячне світло крізь вікно малювало срібні відблиски на його обличчі.

— Це не сон, Рафаель.

— Lo so, stella mia, — прошепотів він, і голос тремтів ледь помітно. — Я знаю, але все одно боюся, що це може зникнути…

— Я теж боюся, — зізналася вона, і слова далися їй важко. — Але хочу бути тут, з тобою, незалежно від страху.

Він притягнув її ще ближче, обгорнувши своїм теплом, і вони провели залишок ночі в пів-дрімоті, не наважуючись заснути повністю, немов боялися, що світанок розірве цю крихку мить щастя.

Коли перші промені сонця пробилися крізь вікно, Рафаель нарешті розплющив очі, обережно звільняючись від їхніх переплетених рук так, щоб не розбудити Амелію. Вона була такою спокійною коли спала, з розпущеним волоссям, що розсипалося по його плечу.

Він тихо піднявся, накривши її м'яким пледом, і вийшов на терасу, залишаючись наодинці зі своїми думками. Ранкове повітря було свіжим, охолоджувало палкі емоції, а морське повітря, повертало до тями.

Рафаель дістав телефон із кишені джинсів, набрав знайомий номер.

— Майк, що в тебе про О'Райлі? — сказав він тихо, щоб не розбудити Амелію всередині будинку.

Пауза на іншому кінці була занадто довгою. Рафаель відчув, як у грудях стискається щось холодне і тривожне.

— Є проблема, — голос Майка був напруженим. — Велика проблема.

— Говори швидко, — наказав Рафаель, стискаючи телефон від хвилювання.

— О'Райлі зник, його телефон вимкнений останніх шість годин, квартира порожня, сусіди кажуть, бачили, як його забрали троє чоловіків близько третьої ночі. Рафаель заплющив очі, відчуваючи, як холодна лють повільно закипає у жилах.

— Карлсон, — це було не питання, а констатація факту.

— Або хтось інший, хто теж не хоче, щоб О'Райлі розповів правду, — Майк зітхнув важко. — Раф, вони знають про наші зустрічі з ним. Знають, що ми копаємо, і тепер вийшли на полювання.

Рафаель відкрив очі, дивлячись на океан, що розстилався до горизонту, нескінченний і байдужий до людських проблем.

— Відправ людей до його родини, негайно! Дружину, двох дітей, матір — всіх треба було забрати під охорону ще вчора... Якщо Карлсон дістався до О'Райлі, то родина наступна.

— Вже працюю над цим. Але... є ще дещо. Щойно отримав повідомлення від нашого інсайдера в поліції. Томас Вуд зібрав команду з п'яти детективів і прокурора Карлсона вчора ввечері. Закрите засідання, ніяких протоколів. Вони щось планують.

— Що саме планують? — запитав Рафаель глухо.

— Не знаю деталей. Але інсайдер каже, Карлсон притягнув якихось приватних найманців, професіоналів. Не копів, людей, яких не можна відстежити офіційно.

Рафаель різко обернувся до дверей тераси, де за склом усе ще спала Амелія, така вразлива у своїй довірі до нього.

— Домовся про охорону маєтку зараз же і дістань мені копію запису з камер спостереження біля будинку О'Райлі — може, побачу, хто його забрав.

— Буде зроблено. Але якщо вони полюють, можливо, варто перевезти дівчину в інше місце? На це місце легко вийти.

— Ні, — відповідь була миттєвою і твердою. — Тут найбезпечніше. Тут я можу її захистити. Просто роби свою роботу, Майк.

Він відключився, стискаючи телефон у руці і дивлячись на екран, що погас. Потім на двері, за якими спала Амелія — кохана жінка, яка вчора вибрала його і довірила йому своє життя, серце, майбутнє.

А він знову змушений приховувати правду і нести тягар рішень наодинці, щоб не завантажувати її своїми страхами.

Телефон завібрував у руці — нове повідомлення від невідомого номера. Рафаель відкрив його, і екран осяяв його обличчя холодним світлом.

Фотографія. О'Райлі, прив'язаний до металевого стільця в темному приміщенні, обличчя розбите так, що ледве можна було впізнати риси. Кров стікала з розсіченої брови, губа розпухла, око заплило. А над ним стояв чоловік у чорній масці з пістолетом, приставленим до скроні свідка.

Під фотографією один рядок тексту, що пропалив очі:

"Твій свідок більше ніколи не відкриє рота. Наступна — дівчина. Відлік пішов."

Рафаель вдивлявся в екран, відчуваючи, як крига розливається по венах, паралізуючи думки. Карлсон знав про О'Райлі і про Амелію. 

І тепер полював не просто на нього — полював і на неї, начхавши на стосунки і партнерство з її батьком.