7.1 Докази

Амелія прокинулася у своїй кімнаті з видом на океан, коли сонце тільки почало пробиватися крізь легкі завіси, малюючи золоті смуги на підлозі. Вона не могла нормально спати після вчорашньої ночі в бібліотеці, після того майже-поцілунку, якого так і не сталося. Після його слів біля книжкової шафи, які все ще відлунювали в її голові, не даючи спокою.

Вона встала, швидко одяглася і спустилася вниз, де Рафаель уже давно не спав, судячи зі звуків, що долинали з кухні. Коли вона увійшла, він стояв біля великого панорамного вікна з чашкою гарячої кави в руці, дивлячись на океан, який шумів за склом своєю вічною піснею.

— Доброго ранку, — сказала вона тихо, не впевнена, як він відреагує після вчорашнього.

Він обернувся, і його погляд був важким, наповненим чимось, що вона не могла до кінця розшифрувати.

— Доброго ранку. Є щось важливе, що змінить твоє розуміння всієї ситуації, — голос був серйозним, але звучало в ньому й щось, схоже не торжество.

Він провів її на другий поверх до свого кабінету, кімнати, куди вона ще не заходила. На масивному дерев'яному столі лежала товста папка, настільки товста, що Амелія здригнулася від думки, скільки інформації може бути в ній.

— Справа номер 2847, офіційна кримінальна справа проти Марко Моретті, — сказав Рафаель, і його голос був твердим, але вона чула в ньому біль, який він намагався приховати. — Копія, звісно, але з усіма даними.

Амелія відкрила папку тремтячими руками. Пролистала, розклада акуратно матеріали і побачила протоколи допитів, свідчення, експертні висновки, фотографії з місця злочину. Почала читати, занурюючись у деталі справи, яка знищила життя молодого чоловіка.

Протокол затримання стверджував, що Марко був затриманий о 23:47 біля свого будинку у Брукліні. Але в той же час, згідно з документами про алібі, він перебував на архітектурній конференції у Бостоні, за сотні миль звідси.

Свідчення поліцейського О'Райлі категорично стверджувало: "Я особисто бачив підозрюваного Марко Моретті на місці злочину о 23:30, він виходив з будівлі в темному одязі і намагався непомітно зникнути".

Амелія перегорнула сторінку і знайшла докази алібі: дата конференції співпадала з датою злочину, квитки на потяг до Бостону, рахунки з готелю, де він зупинявся, фотографії з конференції, де він виступав з доповіддю саме в той вечір.

Все це безумовно доводило, що Марко фізично не міг бути одночасно в двох місцях, що він не міг скоїти злочин, у якому його обвинувачували.

— Як це взагалі можливо, як суд не побачив цих очевидних протиріч? — прошепотіла вона, відчуваючи, як холод розливається по спині.

— Дивись далі, stella, це тільки початок, — відповів Рафаель, стоячи поруч і спостерігаючи за її реакцією.

Експертиза відбитків пальців, підписана експертом на ім'я Роберт Міллс, категорично стверджувала, що відбитки на зброї належать Марко Моретті і ймовірність помилки становить менше одного відсотка.

Але наступний документ, який Амелія витягла з папки, був копією оригінального звіту тієї ж експертизи з іншої справи, датованої роком раніше. Почерк експерта був той самий, підпис майже ідентичний, але дата була явно змінена, підчищена і переписана.

— Боже мій, це підробка, це очевидна підробка, — руки затремтіли так сильно, що вона ледь не впустила документ.

Рафаель стояв поруч, мовчки дивлячись, як вона розкриває правду, яку він знав уже два роки.

— Продовжуй читати, там ще більше нестиковок, — сказав він тихо.

Свідчення свідка О'Райлі містило детальний опис Марко: зріст приблизно шість футів, вага близько 180 фунтів, одягнений у темні джинси і куртку, видиме татуювання на лівій руці біля зап'ястка.

Але Амелія знайшла фотографію Марко у справі, і татуювання було чітко видно на його правій руці, а не лівій. Дрібна деталь, але невже насправді її ніхто не перевірив і не звернув на неї уваги під час суду?

Вона продовжувала перегортати документи, і невідповідності множилися з кожною сторінкою. Протоколи з різними датами, які не збігалися один з одним, свідчення, що суперечили одне одному в ключових деталях, експертизи, підписані людиною, яка вийшла на пенсію за рік до того, як ця справа навіть розпочалася.

— Це не може бути правдою, це якийсь жахливий кошмар, — голос був ледь чутним, бо горло стислося від жаху того, що вона бачила.

Рафаель підійшов ближче і обережно поклав руку на її плече, намагаючись підтримати, не налякавши.

— Але це правда, Амеліє, це справжні документи зі справи, — сказав він м'яко. — Хтось дуже старанно і професійно підробив ці докази, витратив багато часу і грошей. А твій батько висунув обвинувальний вирок, навіть не перевіривши всі ці очевидні нестиковки.

Вона дивилася на обвинувальний акт, де внизу стояв підпис Томаса Вуда, впевнений і чіткий, підпис, який вона знала з дитинства, підпис, який зруйнував життя невинній людині.

— Він не знав про підробку, я впевнена, — прошепотіла вона, намагаючись захистити батька навіть перед собою. — Батько ніколи б свідомо не...

— Можливо, він справді не знав про всі деталі, — Рафаель був обережним у своїх словах. — Але він свідомо не перевірив докази, бо хотів знищити родину Моретті будь-якою ціною, і це робить його відповідальним за те, що сталося.

Амелії здалося, що її внутрішній світ тріщить по швах.

— Хто? — вона різко подивиласяьна нього, відчуваючи, як гнів закипає всередині. — Хто насправді зробив це, хто сфабрикував докази?