4.1 Перший ранок

Амелія прокинулася від сонячного світла, що пробивалося крізь прозорі завіси і малювало золоті смуги на білосніжній постелі. Перші кілька секунд вона не могла зрозуміти, де знаходиться, чому стеля незнайома, і чому замість шуму Манхеттена за вікном шумить океан. А потім все повернулося однією болючою хвилею спогадів.

Маєток на березі океану, Рафаель, який викрав її з передвесільної вечірки, Ніч, яка перевернула її життя з ніг на голову.

Вона сіла на ліжку, відчуваючи, як все тіло болить від напруги вчорашнього дня. Обшита перлами сукня, в якій вона мала демонструвати щасливу наречену, лежала на кріслі біля вікна зім'ятою купою дорогого шовку і перлів. Вона зняла її глибокої ночі, коли вже не було сил плакати, і знайшла в шафі велику м'яку футболку, в якій заснула на світанку.

Амелія встала і підійшла до гардеробу, відчиняючи масивні дубові двері. Те, що вона побачила всередині, змусило її серце пропустити удар. Одяг її розміру висів акуратними рядами, джинси, светри, кілька суконь для і навіть взуття на полицях внизу, від пари кросівок до елегантних туфель.

Він підготувався до її викрадення не за день і навіть не за тиждень, він планував це довго і ретельно, продумав кожну деталь.

Це лякало навіть більше, ніж саме викрадення. Це не був спонтанний вчинок відчаю, це була холодна, виважена і спланована операція, яку він готував місяцями, може, навіть роками. Він знав її розмір одягу, знав, що вона любить носити, знав все про неї, хоча вони не бачилися вісім років.

Вона витягла перші ж джинси, які потрапили під руку, простий сірий гольф, одяглася, намагаючись не думати про те, як він дістав всю цю інформацію. Спустилася широкими дерев'яними сходами вниз, тримаючись за перила, бо ноги все ще тремтіли від вчорашнього стресу.

Аромат свіжозвареної кави вдарив у ніс ще на сходах, змішуючись із запахом чогось смаженого. На кухні, у великій світлій кімнаті з панорамними вікнами на океан, стояв Рафаель і готував яєчню. Він був одягнений просто, у футболку і джинси, волосся злегка неохайне, наче він тільки-но прокинувся. Картина була сюрреалістично домашньою, наче вони подружня пара, що готує разом сніданок, а не викрадач і його заручниця.

— Доброго ранку, stella, — сказав він, навіть не обертаючись, наче відчував її присутність усіма фібрами душі.

Вона не відповіла, просто пройшла до столу і сіла на стілець якнайдалі від нього, намагаючись зберегти хоч якусь відстань.

Він поставив перед нею тарілку з яєчнею, тостами і чашку гарячої кави, від якої йшла пара. Сів навпроти, почав їсти свій сніданок, наче це був найзвичайніший ранок у світі.

— Я не голодна, і не хочу нічого від тебе, — сказала вона, дивлячись у вікно, а не на нього.

— Брешеш, stella, ти завжди голодна вранці, і завжди казала, що не можеш функціонувати без сніданку, — у його голосі прозвучала тепла нотка, наче він згадав щось приємне.

Тиша між ними стала важка і незручна. Амелія крутила виделку в руці, не торкаючись до їжі, цей безглуздий рух імітував круговорот її думок, які не могли зупинитися і знайти спокій.

— Чому ти виходиш заміж за Престона? — раптом запитав Рафаель, піднімаючи погляд від своєї тарілки і дивлячись прямо їй в очі.

Амелія підвела погляд, зустрівшись із його сірими очима, які зараз здавалися майже м'якими.

— Це не твоя справа, моє особисте життя тебе більше не стосується, — відповідь була різкою.

— Ти не кохаєш його, я бачив це вчора на терасі, — він нахилився вперед, спираючись ліктями на стіл. — Як ти стояла там, дивлячись на місто, наче хотіла втекти кудись далеко, але не могла, бо були зв'язана невидимими ланцюгами. Вважай, я зробив тобі послугу. 

— Не всі одружуються через кохання, є інші речі, важливіші за почуття, — вона намагалася говорити переконливо, але голос зрадив її.

— Ти колись казала, що краще залишитися самою, ніж бути з людиною, яку не кохаєш, — він не відводив погляду.

Серце стиснулося так сильно, що стало важко дихати. Вона пам'ятала ту ніч, коли вони лежали на даху його лофту в Брукліні, дивилися на зірки і говорили про майбутнє. Пам'ятала всі ті обіцянки, які здавалися тоді такими простими і реальними.

— Це було давно, ми були іншими людьми, молодими і наївними, — прошепотіла вона.

— Ні, stella, — він похитав головою, і в його очах з'явилася якась ніжна впертість. — Ти все та сама Амелія, яку я кохав вісім років тому. Просто навчилася ховатися за масками, які створив для тебе твій батько.

Телефон на столі раптом задзвонив, різко порушуючи напружену атмосферу між ними. Рафаель глянув на екран, і все його тіло миттєво напружилося, м'якість зникла з обличчя, поступившись місцем холодній рішучості.

— До речі, твій батько вже підняв всі ресурси на твій пошук, залучив ФБР і всі свої зв'язки, — сказав він, беручи трубку.

Він слухав, не кажучи майже нічого, тільки іноді коротко кивав. Обличчя стало кам'яним, непроникним, і Амелія не могла прочитати його емоції.

— Розумію ситуацію, тримайте мене в курсі всіх подій. Дякую за інформацію, — він відключився і подивився на Амелію, і в його погляді було щось похмуре.

— Твій батько офіційно оголосив війну родині Моретті, він не збирається йти на переговори, — голос Рафаеля був спокійним, але в ньому було чути загрозу. — Що ж, якщо він хоче війни, нехай так і буде, я готовий битися до кінця.