Розділ 41 — Кав’ярня в іншому місті

— Я не відпущу тебе саму, — тихо сказав Микита, коли вона встала з-за столу, ще досі тримаючи в пальцях телефон, ніби боялася, що все це сон. — Якщо він справді хоче поговорити, то поговорить з тобою — але під моїм наглядом.

Катя кивнула. Уперше за довгий час вона почувалась не самотньою в цьому вирі спогадів. Вони зібралися швидко. Микита був стриманий, але кожна його дія — в обіймах, у словах, у тому, як подав пальто — була наповнена турботою.

Дорога до кав’ярні була тихою. Вони їхали старим шосе через поля, ранковий туман стелився вздовж узбіч. Катя дивилася у вікно, думки плутались.

— Ти не мусиш нічого робити, що не хочеш, — сказав Микита, коли вона стисла руки на колінах.
— Я знаю. Але мені потрібно почути… правду. Хоч якусь.

Кав’ярня була маленькою, затишною, зі старими дерев’яними столами та запахом кориці. Біля вікна, у світлі сонця, сидів чоловік у сірому пальті. Виглядав старше, ніж Катя уявляла. Волосся трохи сиве, в очах — втома, змішана з надією.

Він підвівся.
— Катерино…

Катя стояла мовчки. Микита був поруч, не на крок далі.

— Це ти?.. — Її голос затремтів.
— Це я. Я зробив багато помилок, але… я ніколи не переставав думати про тебе.

Він подивився на Микиту.
— Це… твій чоловік?
— Це — той, хто не дозволяє мені падати, — відповіла вона.

Вони сіли. Розмова була довгою. Були сльози. Були паузи. Були правди, які боліли — про маму, про зникнення, про страх.

Вони сіли. Розмова була довгою. Були сльози. Були паузи. Були правди, які боліли — про маму, про зникнення, про страх.

І наприкінці, коли Катя вже збиралась іти, він витягнув маленьку коробочку.

— Це залишилось від твоєї бабусі. Вона хотіла, щоб ти мала це. Я зберігав усе життя.

Катя відкрила її — там був кулон із маленькою літерою К. Той самий, що вона колись бачила на старому фото мами.

Вона притиснула його до грудей.

— Дякую, — лише й сказала. І встала.

На виході Микита взяв її за руку.
— Як ти?
— Зла. Сумна. Але… вільна.

Він посміхнувся.
— Я радий, що поїхав з тобою. А тепер — какао і пиріг?
— І поцілунок. Я заслужила.