Розділ 38 — "Ти належиш сюди"

Після зустрічі з бабусею, Катя сиділа в машині поряд із Микитою. Її пальці намацали в кишені пальта щось маленьке. Витягла — аркуш паперу, складений у формі сердечка. Почерк був бабусин, м’який і витончений.

**"Катрусю,

Якщо ти читаєш це, то значить — ти вже частина нашої історії.
Не бійся бути собою. Не бійся минулого. Не бійся любові.

У моїй родині є правило: той, хто приходить з серцем, залишається навіки.

Ти — не випадковість. Ти — потрібна.

Завжди твоя,
Бабуся Валентина"**

Катя тихо всміхнулася, притискаючи записку до грудей.

— Поїхали на одне місце, Кать. Обіцяю — сподобається. — мовив Микита.

Вони стояли на даху старої будівлі, яку Микита облаштував ще за студентських часів — саме тут він мріяв про щось "особливе".

Плед. Теплий чай у термосі. І вигляд на золоте небо.

Катя повернула голову до Микити:

— Ти знаєш… я боялася… довіритися. Але з тобою я не боюсь. Тому…
Я тебе люблю.

Микита мовчав секунду — потім накрив її обличчя долонею, ніби запам’ятовуючи назавжди.

— Тепер — я офіційно найщасливіший чоловік на планеті.

Вона зайшла в дім із ним, не чекаючи нічого особливого. Та як тільки вони ступили в хол — увімкнулося світло, і з-за дверей вискочили:
Настя, Влад, Артем, бабуся, мама Ірина, діти в костюмах супергероїв і навіть Олена!

Повітряні кульки. Плакати:
“Катя, ласкаво просимо в родину!”
“Ти належиш сюди”

Маленька Ізабелла підбігла до Каті й простягла коробочку з написом:

“Для нашої феї — бо ми тебе вибрали серцем.”

Відкривши — Катя побачила кулон із гравіюванням:

“Сім’я — це ті, хто тримає твої крила, коли ти забуваєш, як літати.”

Катя вперше… заплакала вголос. Але це були сльози щастя.