Розділ 33 — “Привиди минулого з Wi-Fi

Катя вийшла з кав’ярні, згорнувши курточку на ліктях. Надворі пахло теплом, тостами та… проблемами.

Вона ще не встигла зробити й кількох кроків, як зупинилася від знайомого, огидно-холодного голосу:

— Катю.

Вона скам’яніла.

Андрій.

Стояв поруч із автівкою, у темній куртці, з телефоном у руці. Екран було повернуто до неї — фото з Instagram, те саме. Його очі блищали злобою, а губи скривилися в усмішці, яка не віщувала нічого хорошого.

— То ти, виходить, уже не така свята, як прикидалася? — сказав він, підійшовши ближче. — Тільки-но змінилася компанія — і вже з новим начальничком у ресторані, а?

Катя спробувала пройти повз.

— Відійди, Андрію. Мені нема про що з тобою говорити.

— Ой, а твоє нове “кохання” знає, що було? Що я можу показати листування? Фото? Що…

 І тут раптово — авто різко загальмувало біля тротуару.

Відкрилися двері.
Вийшов Микита.

Очі — темні. Плечі — напружені. Крок — упевнений.

— Щось трапилося? — його голос був тихий, але в ньому тремтіло попередження.

Андрій одразу заховав телефон.

— О, Микито… не хвилюйся. Ми просто… обговорюємо минуле.

— Минуле в мене в кримінальному кодексі лежить. І якщо ти не відійдеш зараз, то це минуле буде твоїм майбутнім. — Микита став між Катєю та Андрієм, руки в кишенях, але тіло — як пружина.

Катя злегка стиснула його пальці.

Андрій зробив кілька кроків назад, глянув ще раз на Микиту — і поїхав.

Микита обернувся до неї.

— Ти в порядку?

Катя кивнула, на очах блиснули сльози.

— Дякую, що приїхав…

— Завжди. Навіть якщо доведеться їхати хоч серед ночі.
— Ти не одна, Катю. І він до тебе більше не доторкнеться. Обіцяю.