Розділ 24 — Брати не мовчать

Пізній вечір. У великому кабінеті Влада було темно, тільки тепле світло лампи заливало стіл. Микита стояв біля вікна, нервово стиснувши руки. Артем сидів на краю столу, Влад стояв поряд, зосереджений.

— Ви маєте знати, — почав Микита, — Катя… розповіла мені. Про Андрія.

Влад зупинився. Артем підвів голову. Обидва брати одночасно завмерли.

— Що саме? — тихо, але твердо запитав Влад.

Микита стискав щелепу. Йому було важко вимовити, але потрібно.
— Він зґвалтував її. Коли їй було двадцять. Вона боялася. І досі боїться.

У кімнаті стало настільки тихо, що чутно було лише тиканння годинника. Артем повільно підвівся.
— І ти впевнений?

— Вона не мала жодної причини брехати. Її стан, реакція, погляд… — Микита подивився прямо на братів. — Я все зрозумів одразу. І ми не можемо залишити це так.

Влад повільно вдихнув.
— Андрій грається в серйозну гру. А тепер — став нашим ворогом.

Артем зтиснув кулаки.
— Ми маємо три речі. Перше — доказ. Друге — безпека для Каті. Третє — знищити його вплив, навіть якщо він "прикритий".

— Я хочу діяти вже, — Микита не стримувався. — Якщо він знову з'явиться — я не стримуюсь.

— Не будеш сам, — сказав Влад. — У цьому ми разом. Це — наша родина. А родину не чіпають.

Артем уже вмикав планшет, відкриваючи справи Андрія, перевіряючи зв'язки, рухи, телефони.
— Якщо він десь щось накоїв ще — ми знайдемо. І здамо. Але красиво. Через право. І через вплив.

Микита трохи полегшено зітхнув.
— Дякую вам. Я... я не дозволю, щоб вона страждала ще раз. Ніколи.

Влад поклав руку на його плече:
— Брат, ми не дозволимо.