Розділ 13. Двері відкриті — і серце також.

Катя натисла дзвінок. На мить усередині стихло — а потім пролунали тупіт і радісний галас. Відчинив… Афанасій. Маленький, кучерявий, із чарівним виразом лиця, він здивовано глянув на неї.

— Ви фея? — прошепотів він.
— Можливо, — усміхнулася Катя і нахилилася. — А може — гостя з подарунками.
— Мама! Тітка-Фея прийшла!!!

Поки Катя ще не встигла нічого відповісти, до дверей підбігли інші: Дем’ян, Захар, Лев і Юстин — у всіх блищали очі й руки тягнулися до пакету. А позаду з’явилась Ізабелла — з короною на голові, у рожевій піжамі, й закричала:

— ВОНА МОЯ!!!

Катя розсміялась і подала коробку:

— Це для тебе, принцесо. Твоя власна фея.

Ізабелла обережно взяла коробку, а потім раптово обняла Катю за шию.

— Ти пахнеш як мама… тепло.

Катя ледь стримала сльози.

А тоді з'явився він.

Микита стояв трохи осторонь, спершись на дверну раму. Його погляд повільно ковзнув по ній згори донизу — й затримався. Він не бачив її в такій сукні. Скромна, затишна… і така справжня.

— Це… ти?.. — пробурмотів він, і вперше в житті забув, як дихати.

— А кого ти чекав? — усміхнулась Катя. — Настю? Вона в декреті, я ж новенька.

— Ні, — відповів Микита і підійшов ближче, допомагаючи з пакетом. — Просто… не думав, що ти ще й феям і принцесам до душі припадеш.

— А я універсальна, — підморгнула вона.

У цей момент усі хлопці почали водночас щось показувати: іграшки, машинки, запускати робота. Будинок вибухнув сміхом і галасом. І Катя, стоячи серед цього хаосу, відчула: вона тут — на своєму місці.