Розділ 11. Понеділок в офісі

Катерина зайшла в офіс трохи раніше. Вона була в чорному приталеному піджаку, вузьких брюках і — червоних лакових туфлях, які точно не залишалися непоміченими. Під піджаком майоріла тонка шовкова блузка в тон червоному. Оля тільки захихотіла:

— Ага, кажеш, червоне плаття сховаємо? Тоді поясни, що це за образ: “леді-бос на мінімалках”?

— Це просто натяк. На майбутнє, — посміхнулася Катя, відкидаючи волосся за спину.

У цей момент у коридорі з’явився Микита. Його погляд мимоволі спинився на Каті. Він явно на щось натрапив у думках, але вчасно відвернувся й зобразив байдужість. Майже.

— Доброго ранку, — коротко кивнув, проходячи повз. Але на півкроці зупинився. — Катерино, в кабінет до Артема Володимировича не забудьте зайти. Він просив передати.

— Звісно, — кивнула вона. Але коли він вже майже зник за поворотом, додала:
— А як вам мій новий образ?

Микита мовчав дві секунди. Повернувся трохи обережно, поглянув з голови до п’ят. Потім холодно, але з легким тінню усмішки відповів:

— Достатньо… професійно. Але, можливо, трохи занадто для звичайного понеділка.

— А може, просто правильно для того, щоб день був не зовсім звичайним? — підморгнула Катя.

Він знову затримав погляд, і… врешті таки втік у свій кабінет. Оля просто розсміялась:

— Подруго, якщо це була гра — ти виграла перший раунд.

— Подивимось, що буде далі, — сказала Катя і попрямувала до Артема.

Продовження. Кабінет Артема Володимировича

Катерина постукала й зайшла в кабінет. Артем Володимирович сидів у своєму кріслі, тримаючи папку, яку одразу закрив, побачивши її.

— Ага, ви вже тут. Добре. Сідайте.

Вона сіла, уважно слухаючи. Він говорив спокійно, чітко, але з ледь помітною ноткою... змови?

— Хочу доручити вам підготовку презентації для партнерів. Поки як тест. Зробите — буде більша відповідальність. Не зробите — ну… залишимось на рівні кави і документів.

— Я люблю виклики, — з усмішкою відповіла Катя.

— Це ми вже почали помічати.

Він відклав ручку й раптом додав:

— І так… У нас сьогодні невелика родинна вечеря. У Владислава і Насті. Просто близьке коло. Вас запрошено.

— Мене? — Катя здивувалася. — Але… Я ж не родина.

— Ви ж нова, стажерка. У нашій родині це вже привід. Не хвилюйтесь, ви не перша — Настя сама наполягла. Каже: "Треба одразу знайомити з усіма, бо потім буде складніше, якщо раптом…" — Артем змовницьки підморгнув. — Ну, ви зрозуміли.

— Якщо… що? — Катя примружилась.

— Якщо ви комусь сильно сподобаєтесь, наприклад.

Катя злегка розгубилася, але стримала реакцію, тільки посміхнулася.

— Гаразд. Я прийду. Але тільки як стажерка, яка слухає і запам’ятовує імена.

— Повірте, деякі імена ви точно запам’ятаєте. Особливо коли за столом сидітиме п’ятеро бешкетників і одна маленька принцеса, яка командує всіма.

Кав’ярня біля офісу. Обідня перерва.

Катя сиділа за столиком із високою кавою та нервово крутила ложечку в руках. Оля підбігла з букетом емоцій на обличчі.

— Ну?! Що сталося? Чому такий погляд, наче ти зустріла… я не знаю, майбутню свекруху?

— Не повіриш. Мене запросили на родинну вечерю до мого… начальника. Ну, не прямого. Родина босів — Владислав, Настя... Всі.

— Стааап! — Оля відклала чашку. — Скажи ще, що там будуть п’ятеро дітей, бабуся з поглядом рентгена і таємничий брат, який на тебе не зводить очей?

Катя тільки кивнула.

— Серйозно? — Оля мало не впустила тістечко. — Так! Ми точно маємо оновити тобі гардероб. Це твій вихід, крихітко.

Катя засміялася.

— Олю, я не йду на побачення. Це просто вечеря. Я — стажерка.

— Ти — стажерка, яка вже побувала в офісі Микити, випила каву з Артемом і тепер іде на родинну вечерю в дім Влада і Насті. Це не "просто вечеря", це — головна сцена серіалу "Під захистом серця"!

— А якщо я там просто посміюся не в той момент?

— То один із братів скаже, що твій сміх кращий за симфонію Бетховена.

— Ти дивилась багато романтичних серіалів, — Катя склала руки.

— А ти — ні, і саме тому я з тобою. Все буде прекрасно. До речі… ти ще нічого не сказала про Микиту.

Катя замовкла. Потім легенько зітхнула.

— Він... дивний. Спокійний. Але коли дивиться — ніби бачить все. І в ньому є щось... глибоке.

— Глибоке? — Оля хмикнула. — Це або небезпечно, або дуже цікаво.

— Або обидва варіанти.

Вони засміялися. Катя допила каву, а потім прошепотіла, ніби сама собі:

— Але я маю бути обережною. Бо серце — це не частина для стажування.