Розділ 7: “І що, ви всі з однієї родини?!”

На кухні панувала затишна атмосфера. Пахло варениками з вишнями, ромашковим чаєм і трохи — хвилюванням. Микита тихо перемішував цукор у чашці, а Ірина — з усмішкою, але з легким вогником в очах — розглядала Катерину.

— Тобі часто трапляється забувати речі в кабінетах? — запитала вона з лукавим поглядом.

— Ні… це перший раз… — Катя ковтнула чай, мало не обпікшись.

— Перший — це завжди найцікавіший. — Ірина знов усміхнулася. — А ти знала, що я не лише мама Микити, а ще й Насті?

— Що?.. — Катерина ледь не впустила чашку. — Насті?! Тобто…

— Так, так, саме тієї Насті, яка твоя головна бос, але в декреті. — Ірина підморгнула. — І ще Артема. Я мама цієї веселої зграї. Ну, ще й бабуся шістьом онукам — п’ятьом шибеникам і одній принцесі.

Катерина не знала, як реагувати. Вона почувалася так, ніби щойно зазирнула за лаштунки великого серіалу — і зрозуміла, що все набагато заплутаніше, ніж здавалось.

— То… тобто я прийшла просто по блокнот, а зустріла всю династію Волкових?

— Ще не всю! — усміхнулася Ірина. — Але все попереду, Катрусю. Я — за тепле знайомство. Хочеш ще вареник?

Микита підвів очі від чашки:

— Мам, досить… Вона ще подумає, що ми тут заманюємо всіх дівчат варениками.

Ірина не зупинялась:

— А що, вареники — це святий інструмент сімейної дипломатії.

Катя не стрималась — засміялася, щиро. І вперше за день їй було легко. Можливо, не такий уже й страшний цей офіс, якщо за ним стоїть ось така… родина.