— Влад, чесно, вона мені сподобалась, — Настя сиділа на дивані з чашкою ромашкового чаю. — Катерина тиха, але з характером. Мені здається, вона схожа на мене... тільки початку.
Влад, вийшовши з дитячої в піжамі з ведмедиком (не суди — це подарунок Ізабелли), відповів із легким стогоном:
— Вона сподобалась ще комусь. Не тобі одній…
— Микиті? — Настя хитро примружила очі.
— Угу. Він, може, й не зізнається, але я його знаю. Погляд той самий, що був у мене на тебе. Змішаний: "чого ти мене дратуєш і чому я думаю про тебе після кожного діалогу?"
Настя всміхнулася, вже хотіла відповісти — аж за стіною гримнуло щось. В наступну мить почувся шалений тупіт ніжок, і в кімнату увірвалися п’ятеро енерджайзерів:
— Мамааа! — Дем’ян вдерся першим, тримаючи плюшевого дракончика.
— Він узяв мого зайця! — Захар ображено позаду.
— А я взагалі тільки хотів спитати, чи вже ранок! — Афанасій чесно тримався за краєчок кофтинки мами.
— Я розбудив Левчика ненароком! — Юстин з оленячими очима ніби справді не винен…
І найменший голосок, сонний і незадоволений:
— Я принцеса! А вони шумлять! — Ізабелла, вся в рожевому, з короною набік, стояла в дверях, ховаючись за м’яким ведмедем.
Влад сів і взяв одразу двох на коліна.
— Так, моя маленька королівська рада, слухай наказ тата. Всі по черзі цілують маму, і йдуть знову в ліжка. Або завтра ви всі встаєте о п’ятій і допомагаєте мені складати звітність!
— Фуууу! — пролунало одноголосно.
— А це не чесно! — додав Лев.
— Цілую тільки маму, бо вона пахне молочком! — чесно видав Афанасій і поліз обіймати Настю.
Настя сміялась, хоч була вже зовсім втомлена. Вона подивилась на Влада — і в очах її світилась любов. Та, що не згасає.
— Знаєш… вони нагадують мені офіс.
— У якому сенсі? — здивувався Влад, втираючи слину Дем’яна зі своєї щоки.
— Хтось завжди щось ділить, хтось комусь щось винен, хтось — головний. Але наприкінці дня… всі просто хочуть бути обійнятими.
Влад усміхнувся, і пригорнув її з двома дітьми на руках.
— А Катерина? Як думаєш… вона витримає?
— Якщо Микита перестане грати в крижаного принца — так. Але здається, скоро в нього теж буде «роддом» у серці. Бо я бачила… як він на неї дивився.