Розділ 2. "Катерина, привіт — ти в епіцентрі подій"

Катерина сиділа в кутку офісу, на тимчасовому робочому місці, ще злегка розгублена, але вже з блокнотом у руках. Артем щось швидко пояснював, додаючи свої фірмові коментарі:

— Це — принтер, який іноді живе своїм життям. А це — Віолетта, вона не гризе, але може вбити словом. А от туди краще не заходити — там Микита, наш… мм, складний бос.

Катерина посміхнулась, кивнула — вона уважно слухала. Проте серце ще калатало: усе було новим, шумним і... несподівано живим.

У той самий час Микита буквально влетів до кабінету Влада, не постукавши.

— Ти. Мені. Поясни! — різко, але з іронією в голосі. — Як ти це робиш?! Вона тільки прийшла, а я вже не можу зосередитись! В очах стоїть, у думках — голос. Це що, ефект стажерки? Чи це прокляття?

Влад підняв погляд з-під окулярів, спокійно відкинувшись на спинку крісла:

— О, ти вже теж? Мені вистачило одного ранку з Настею, і я перестав бути нормальним. Це — не ефект, брате, це... початок.

— Я ж просто хотів допомогти! — Микита заходився нервово ходити кабінетом. — А вона… говорить. Усміхається. І я вже думаю, чи не перевести її до себе…

— Микито, — Влад встав і поклав руку на плече брата. — Якби серце могло обирати за правилами — ми б не були в таких чудових проблемах. Просто не роби вигляд, що це «нічого». Дай їй шанс. І собі.

Микита трохи посміхнувся, але очі його лишалися замисленими:

— Стажерка… А в голові — майбутнє. Щось мені здається, що вона змінить багато.

Тим часом Катерина ще не знала, що в цей день вона стала причиною першої братської поради — і великої зміни в чиємусь серці.