Глава 8

Обійнявши себе за коліна, бліда Мег зіщулилася на ліжку. Жалібно схлипуючи, тремтіла, мов нещасне кошеня. Розгублено, налякано вирячившись на дівчину, Лаура зауважила на ній розірвану сорочку, а на шкірі проступали численні подряпини, навіть синці.

— Що трапилося?! — маґ’ерлі боязко наблизилася до Мег, а та мимохіть здригнулася. Несміливо підняла голову, поглянула на Лауру заплаканими, розчервонілими від сліз очима, в яких застиг невимовний жах з часткою гіркої провини. — Хто… Зробив це з тобою? — зважаючи на вигляд дівчини, її однозначно хтось скривдив.

— Лауро, пробач мені… — жалісно прохрипіла Мег, за мить зайшлася гучним риданням.

— Поясни мені, що трапилося? — недавня злоба на зрадницю змінювалася тривогою з часткою співчуття, навіть страхом. Нервово змахнувши з чола мідний локон, Лаура опустилася на ліжко біля Мег, яку аж трусило.

— Це моя провина… Ти ніколи не пробачиш, я розумію… — затинаючись у відчаї, белькотіла дівчина з черговим приступом ридання. — Так, я вчинила кепсько, розтоптала твою довіру… — змахнувши сльози, підвела сповнений каяття погляд на застиглу Лауру. — Мені здалося… Здалося, що я закохалася в твого чоловіка, в пана… Ньордена… А вчора замість того, щоб прийти до тебе на вечерю, я пішла до нього… — здригнувшись, труснула сплутаними смоляними кучерями. — Навіть не знаю, що на мене найшло… Оскільки ти казала, що не кохаєш його, навіть боїшся, я… Я забажала бути з ним, це нестерпне бажання немов палало всередині… Боги, що ж я накоїла? Пробач…

— Мег, насправді мені це відомо. Вчора я випадково побачила, як ти виходила з апартаментів Ньордена, — холодно мовила маґ’ерлі, задумливо стискаючи губи. — Звісно, я відразу вирішила з ним поговорити, а чоловік запевнив, що прогнав тебе, чи не так? — хай там як, Лауру мучили певні сумніви.

— Так, він прогнав мене, мов легковажну дівицю, — хрипко зронила Мег, опановуючи гірке ридання. — Хоча… Можливо, я і є такою… Легковажною… Знаю, не пробачиш… — судомно видихнувши, винувато опустила голову. В темних, згаслих очах ховала відвертий сором та болюче почуття провини.

— А потім? Що трапилося після? Хто тебе скривдив? Я ж бачу… — несміливо простягнувши правицю, Лаура кінчиками пальців обережно торкнулася подряпини на дівочому передпліччі.

У відповідь Мег різко смикнулася. Зминаючи тремтячими пальцями розірвану сорочку, у відчаї намагалася затулити оголені груди. Охоплена липким страхом, Лаура відчула, що дівчину не лише скривдили, також хтось добряче висмоктав з неї частину магії. Хоч Мег і не вважалася сильною магинею, проте володіла енергією землі та частково і побутовою магією. Хто ж посмів так познущатися з дівчини? Хоч Лаура й сердилася на Мег через вчорашній прикрий інцидент, але саме цієї миті охопило невимовним співчуттям, заразом в серці оселився страх. Вочевидь в замку не так вже й безпечно. Десь поряд зачаївся звір, здатний безкарно кривдити.

— Мег, не мовчи! Хто це зробив з тобою?! — Лаура вимогливо втупилася немигаючим поглядом в бліде дівоче обличчя. Таке враження, що з завше веселої чорнявки хтось безжально висмоктав притаманну їй радість, в чорноті очей вперше згасли оті звичні веселі вогники.

— Не знаю, чи повіриш мені… Боги свідки, не хотіла тобі це казати… Не хотіла лякати, засмучувати, — зрештою, Мег повільно підняла голову й перевела скляний погляд на неабияк напружену маґ’ерлі. — Він прийшов до мене вночі, коли я засинала… — схоже, дівчині важко давалося це зізнання. — Накинувся на мене, зірвав ковдру, а потім… — тихий голос здригався у жаху через моторошні спогади. — Грубо, безжально силував… Бив… Заразом і магію мою поглинав, а я… Навіть кричати не могла, бо він щось зі мною зробив… Вже й подумки розпрощалася з життям…

— Мег! Хто саме?! Скажи вже, нарешті! — охоплена страхом і бентегою, Лаура навіть голос підвищила у спробі витрусити жахливу правду, ім’я невідомого кривдника. Насправді гадала, що це хтось з охоронців, адже не виключено, що дівчина фліртувала з ними.

— Пан Ньорден… То був він… Це я винна, лише я… — прошепотіла Мег побілілими губами й за мить зронила голову на власні долоні, захлинаючись тихим, задавленим плачем.   

Лаурі враз забракло повітря, а серце заклякло важким каменем. Авжеж, моторошне зізнання дівчини приголомшило!

— Мег, ти впевнена, що то був саме Ньорден? — маґ’ерлі відмовлялася в це вірити, проте липкий страх мимохіть пронизував кожну клітинку тіла, розповзаючись холодними зміями.

— Впевнена… Я не могла помилитися. То був він… — піднявши голову, знічена дівчина ствердно труснула головою. — Він, Лауро… І він не чоловік, він звір… — хай там що, Мег не вміла брехати, Лаура наче бачила в її округлених очах відображення тієї жахливої правди.

— Це серйозне звинувачення, — здригнувшись, Лаура боязко роздивлялася на дівочій шкірі подряпини й синці. — Тобі доведеться негайно покинути маєток, але я би покликала цілителя, щоб оглянув тебе…

— Ні, у жодному разі! — налякано випалила Мег. — Пан Раддал звелів, щоб я мовчала! Інакше грозився мене вбити, знищити, також і моїх рідних! Заради богів, помилуй мене! Не варто про це будь-кому розповідати, а я обійдуся без цілителя. На щастя, завжди ношу з собою загоювальну мазь, а моя магія згодом відновиться… — благально зазирала у вічі заціпенілій маґ’ерлі. — Лауро… Насправді боюся за тебе, адже Раддал справжнє чудовисько! Звісно, я негайно залишу цей клятий замок, але ти… Бережи себе, — в голосі дівчини дійсно відчувалося відверте хвилювання без натяку на фальш.

За годину Мег покинула маєток. Звісно, похмура маґ’ерлі супроводила її до воріт, навіть звеліла надати транспорт. Прощалася з колишньою подругою холодно, стримано, хоча за маскою непорушності в душі клекотав вулкан. Суміш страху, співчуття, розчарування… Віднині між Лаурою та Мег розчахнулася глибока прірва, оскільки оту дружбу знищено назавжди. Проте через останні жахливі події юна маґ’ерлі вже відкинула думки про зруйновану дружбу, адже важким тягарем обрушувалися нові проблеми. Невже через бажання допомогти рідним одружилася зі справжнім чудовиськом? Чого ж сподіватися в майбутньому? Ніщо не завадить жорстокому Раддалу згодом позбутися беззахисної дружини, бо в цьому вимушеному шлюбі жодного натяку на кохання. Вочевидь Ньорден лише переймається власною кар’єрою, холоднокровно виконуючи накази короля.