Глава 6

Зрештою, Лаура самотужки розшнурувала корсет та квапливо стягувала з себе ненависну весільну сукню, яка білою хмаринкою спала до її ніг. На дівчині красувалася білосніжна, відверта сорочка з тонкого шовку, адже в цьому вбранні вона повинна була постати перед законним чоловіком у першу шлюбну ніч, та не судилося. Сутужно зітхнувши, загасила лампадки та втомлено рухнула на широке ложе. Хоч і роздирали важкі думки з гіркотою невимовної образи на Ньордена, проте титанічними зусиллями дівчина опанувала себе, за годину здолав міцний сон.

Вранці Лауру розбудила служниця, яка тихенько увійшла до кімнати.

— Моя пані… Принесла для вас сукню, незабаром сніданок, — поклала на крісло принесене вбрання, знічено відводячи погляд. Вочевидь їй також відомо, що Раддал не ночував з молодою дружиною. — Гості вже прокинулися, пані Матільда звеліла накривати на стіл… Допомагатиму вам привести себе до ладу. Я ваша нова покоївка, Ельза…

— Що ж, дякую, — Лаура рвучко підвелася з ліжка. — Варто поквапитися, — насупившись, понурим поглядом втупилася в настінне дзеркало. Ось і розпочався перший день її нового подружнього життя. Коли служниця допомогла причепуритися, молода маг’ерлі неохоче штовхнула двері й вийшла з кімнати.

— Вітаю, пані Лауро, — в коридорі вже очікував охоронець Рейнард, якого приставив чоловік. — Пан Ньорден звелів супроводити вас до бенкетної зали, — привітно посміхнувшись, радо блиснув ясно-сірими очима, не приховуючи захоплення. — А ви гарна, мов світило! Нашому пану пощастило з дружиною, — не втримався від компліменту, а Лаура враз знітилася.

— Ходімо, — за стриманістю приховувала бентегу. Неприємно вколов голкою той факт, що до зали супроводжуватиме не законний чоловік. Невже показово сторониться, геть ігноруючи етикет? Також неабияк роздирала цікавість, де саме він ночував. Звісно, могла би спитати й в охоронця, проте вирішила особисто поцікавитися в чоловіка.

В просторій залі вже збиралися гості на ранкову трапезу, у загальній метушні лунав владний голос Матільди, яка віддавала накази слугам. Серед присутніх були й Мег, також пані Золотська і маленька Грейс. Лаура враз зауважила, яка та непосида потягнула її братиків в бік столу, вочевидь дітлахи встигли потоваришувати. Помітивши понуру подругу, Мег відразу наблизилася.

— Лауро, як ти? Як минула перша шлюбна ніч? — з невимовною цікавістю блимала темними, мов ніч, очима.

— Нічого не було… — стиха й гірко зронила Лаура, розчаровано зітхаючи. — Вчора він пішов, залишив мене…

— Як… пішов? — Мег розгублено труснула смоляними кучерями. — Ви що, навіть не…

— Навіть не торкнувся мене, — холодно відрубала Лаура, суплячи брови. — Та може це й на краще, бо насправді мене жахала та шлюбна ніч… Потім поговоримо… — кивнувши до застиглої Мег, неохоче покрокувала до столу. Саме цієї миті до зали увійшов Ньорден у супроводі охоронця та мага Робіна. Маґ’елру личила білосніжна сорочка, створюючи контраст з засмаглою шкірою. Як завше, вираз обличчя кам’яний, непорушний. Рішуче крокуючи повз, в бік молодої дружини навіть не глянув, лише стриманим кивком привітався з присутніми гостями. Скрушно зітхнувши й злісно стиснувши губи, Лаура прямувала слідом. Почувалася непотрібною, небажаною, проте болючі емоції намагалася приховувати за маскою вдаваної байдужості. Враз натрапила на пильний погляд Матільди й не могла не помітити її задоволену посмішку. Схоже, тій зарозумілій особі вже відомо, що братик не ночував з дружиною. Авжеж, радіє з того! За мить Матільда зиркнула на охоронця Рейнарда, який супроводжував Лауру, зухвала посмішка враз зникла, а в зіщулених очах промайнула злоба.

Зрештою, молода маґ’ерлі розташувалася в кріслі біля набундюченого чоловіка, але через пережите приниження звичний страх неначе розчинився, змінюючись похмурою рішучістю.

— І де ж ви ночували, пане Ньордене? — різко піднявши голову, запитливо втупилася немигаючим поглядом в суворе чоловіче обличчя. — Ви так несподівано вчора залишили мене й пішли… — в холодному голосі промайнув гіркий докір.

— Ночував у власних апартаментах, — відрубав Раддал, побіжно зиркнувши на дружину. Сталево-сірі очиська вкотре пройняли кригою. — Надалі там і ночуватиму, — невдоволено підтиснув губи, наче Лаура в чомусь винна. Піднявши келих, відсторонено ковтнув вино.

— А як же… я? — дівчина розгублено хмикнула, не зводячи очей з маґ’ерла. Помітила, як на завше суворому обличчі напружилися м’язи. — Як же… подружнє життя? Вас не хвилює, що слуги пліткуватимуть і…

— Мене не хвилюють плітки челяді, — холодно мовив Ньорден, карбуючи кожне слово. — Навідаюсь до тебе, коли вважатиму за потрібне. Наразі не маю бажання продовжувати цю безглузду розмову, — відверто ігноруючи дружину, опорожнив келих. На щастя, хоч тихо говорив і присутні гості не чули отих різких, принизливих для Лаури слів.

— Гаразд, — ледь помітно кивнувши, вона ледь стримувала сльози через гірку образу. — Оскільки я господиня замку, мені б не завадило ознайомитися з новими обов’язками та отримати ключі від приміщень, це моє законне право…

— Звісно… З усіх питань звертайся до управителя, пана Джоша, також до економки, пані Періс. Вони й допомагатимуть тобі, а щодо ключів, — кивком вказав на сестру, яка розташувалася за столом неподалік. — В’язка ключів в Матільди. З цього питання звертайся до неї.

Судомно видихнувши, Лаура опустила голову. Насправді ховала сповнений відчаю погляд. Розуміла, що доведеться нелегко. Хоч як не бажала мати справу з пихатою сестричкою пана, але цієї вискочки не уникнути. Ба більше, не завадило би в неї забрати ключі, оскільки саме вона, Лаура Раддал, стала законною господинею маєтку.

По обіді поважні гості залишали замок Ньордена, наостанок вкотре зичили молодятам довгих років щасливого життя.

— Доню, нам також необхідно повертатися, — пані Золотська понуро зітхала, співчутливо глипаючи на Лауру. — Чимало справ по господарству, не можу надовго залишати наш маєток…