Глава 2

Невеличкий кам’яний, двоповерховий будиночок Золотських потопав у зелені й барвистих квітах. Літо в королівстві Сальвенсґард завше радувало красою казкових краєвидів, також і працьовита пані Золотська докладала зусиль, щоб в маєтку панував затишок. Звісно, Лаура повсякчас допомагала матері по господарству, як і молодші брати. Навіть восьмирічний Кейвін долучався до праці, йому легко давалася магія води. Щоб матері не доводилося тягати важкі відра з водою, кмітливий хлопчик вивчив кілька корисних заклинань, за допомогою яких здіймав з криниці водяні кулі й у такий спосіб поливав город.

На щастя, сьогодні був вихідний. Зрання Лаура поралася на кухні, разом з матір’ю готувалися до прибуття поважних гостей на обід. Робота завше відволікала від нестерпних хвилювань. Звісно, в очікуванні візиту нареченого дівчину охоплювало бентегою, навіть мимохіть тремтіли рученята, а серце в грудях то завмирало, то калатало, мов навіжене. І який же він, Ньорден Раддал? Уява вимальовувала різні образи… А якщо і дійсно страшний дідуган?

— Доню, приведи себе до ладу, незабаром завітають гості, — пані Золотська й сама здавалася напруженою, оскільки навіть гадки не мала, чого сподіватися від отого нареченого. Це ж йому віддаватиме дорогоцінну кровиночку! Яка доля чекає на Лауру?

Діставши з пічки пухкий пиріг з яблуками, дівчина попрямувала до кімнати. Нервово передивляючись у шафі одяг, зрештою, вийняла волошкову сукню, гаптовану білими квітами. Це вбрання їй пасувало. Колір сукні гарно поєднувався з мідними локонами, що струменіли по плечах. Сутужно зітхнувши, Лаура роздивлялася у дзеркалі власне відображення.

— Бліда, мов простирадло… — стиха пробурмотівши, нанесла на щічки рум’яна, також скористалася блиском для губ. З важких думок висмикнув гучний стукіт в двері.

— Лауро! Гості приїхали! — на порозі з’явився розчервонілий від хвилювання Кейвін. Як і старший брат, не вельми радів появі незнайомого дядька, якому незабаром віддаватимуть дорогоцінну сестричку, проте матір стримано пояснила синам, що цей поважний дядько врятує їх від злиднів. Також це рішення Лаури. Отож, хлопчикам довелося змиритися.

На негнучких ногах дівчина спустилася сходинами на перший поверх, до невеликої зали, де красувався накритий стіл. Що ж, настав час зазирнути в обличчя власній долі, прийняти невідворотне.

— Ласкаво прошу до будинку, вельмишановні гості! — в передпокої з награною бадьорістю відлунював голос пані Золотської, а Лаура застигла посеред зали нерухомим монументом, безпорадно опустивши тремтячі руки в нестерпному очікуванні.

Першим до зали увійшов кремезний, височенний чоловік. Навіть голову схилив, щоб не зачепити одвірок. На широку спину спадали русяві коси, зібрані в тугий хвіст.

— Вітаю, — прохрипів до пані Золотської, стримано кивнувши. — Я Ньорден Раддал, — цупкий погляд сталево-сірих очей враз зупинився на тендітній, нерухомій дівчині у волошковій сукні. Здригнувшись у страху, Лаура мимоволі зробила крок назад, наче саме цієї миті перед нею постало грізне чудовисько. Кам’яне, засмагле обличчя Ньордена виказувало суворість, на вилиці проступав помітний шрам. Зрілості надавала акуратна, світла щетина. Поверх сорочки з тонкого блакитного шовку красувався довгий шкіряний плащ, розшитий сріблястими орнаментами, а на плечі виблискувала масивна золота фібула, підкреслюючи високий статус. Можливо, загартованого у битвах вояку можна було б назвати вродливим, та насправді Лауру лякала його зовнішність, а погляд й геть здавався моторошним, навіть диким, наче протинав тисячами голок. Здавалося, одним лише поглядом зуміє спопелити, вже і не кажучи про потужну бойову магію, якою володів. Годі й порівнювати це здоровило з витонченим Едвіном! У порівнянні з Раддалом Віллоу здавався дитям, тоненькою трісочкою, яку отой кремезний гість зуміє зломити одним ударом, навіть не докладаючи зусиль. Боги Світла! Ще й ложе доведеться з ним ділити! Із цією непроханою думкою дівчина здригнулася у жаху, аж на шкірі проступили сироти.

— Моя донька, Лаура, — пані Золотська нервово кивнула на дівчину. Звісно, помітила в її очах відвертий страх. — Мої сини… Кейвін і Моріс, — представила хлопчиків, які боязко причаїлися біля столу. Налякано глипаючи на гостя, відразу переглянулися. Невже цьому звіру дістанеться їхня сестричка?

Слідом за Ньорденом до зали увійшли двоє охоронців та високий на зріст, худорлявий, чорнявий чоловік.

— Робін Кроу, — ввічливо посміхнувшись, він відразу представився.

— Пан Робін мій відданий маг, — хрипкий голос Раддала проймав кригою, як і немигаючий погляд. Саме цієї миті здоровило відверто й оцінюючи роздивлявся Лауру, а вона ладна була крізь землю провалитися від липкого страху та незрозумілої бентеги, щічки враз спалахнули, наче магічні лампадки. — Робіне, що скажеш про її магію? — Ньорден запитливо глипнув на підданця, а Лаурі геть не подобалися ці оглядини. Почувалася, мов товар, який прискіпливо роздивлявся на вітрині вибагливий покупець. Не вельми приємні відчуття…

— Хвилиночку, мій пане, — наблизившись до заціпенілої дівчини, чорнявий маг вийняв з шкіряної торбини кристал, що мав вигляд кришталевої пірамідки. — Прошу, панночко. Торкніться цього артефакту, — простягнув на долоні кристал. Нервово ковтнувши слину, Лаура боязко торкнулася пірамідки кінчиками пальців, кристал враз охопило золотистими іскрами. Стиха зойкнувши, дівчина боязко відсмикнула руку. — Не бійтеся, панно Лауро, все гаразд… — заспокійливо підморгнувши дівчині, Робін перевів погляд на суворого пана, який застиг з непорушним обличчям. — Що ж, панна Лаура володіє магією вогню і Сонця, також їй притаманні завдатки бойової магії, спостерігається і дрібка побутової…

— Мене це влаштовує, — підтиснувши губи, Ньорден схвально, стримано кивнув. — Магія вогню і Сонця… Саме такою силою володів ваш батько, пан Золотський. Так, нам разом довелося битися з ворогами, проте… — не став продовжувати, уникаючи розмов про битви в присутності жінок і дітей. — За тиждень відбудеться весілля, святкуватимемо в моєму маєтку, — ошелешив Раддал, з його вуст це пролунало, як констатація факту, незмінне рішення.