Глава 1

— Звісно, доню, можеш відмовитися від цього шлюбу, адже це твоє життя, твоя доля… Як матір, хочу бачити тебе щасливою, моя Лауро… — пані Золотська гірко, сутужно зітхнула. Упершись ліктями об стіл, розпачливо зронила голову на спрацьовані, шорсткі долоні й сумним поглядом прикипіла до листа, який надійшов вранці. Послання від Ньордена Раддала. Повернувшись з війни, цей поважний маґ’ерл* раптом надумав одружитися, хоча Лауру і в очі не бачив, але знав її батька. Чоловіки разом воювали, хоробро даючи відсіч ворожому війську королівства Ардвандор. Торік батько Лаури, пан Золотський, загинув на полі битви, а Ньорден потрапив в полон. Будучи заматерілим, безстрашним воякою, зрештою, зумів дивом втекти від ворогів.

— Мамо, вочевидь мені доведеться… — приречено копирсаючись виделкою в дерев’яній мисці з остиглою кашею, дівчина щосили стиснула губи. Насправді таким чином намагалася стримати непрохані сльози. — Пан Ньорден написав, що пропонує захист нашій сім’ї та сплатить наш борг…

Саме перед тим, як між королівствами спалахнула жахлива війна, пан Золотський узяв в місцевому банку кредит, а натомість заклав власний маєток. Мріяв розпочати власну справу й розбагатіти, але не судилося. Зрештою, пані Золотська зуміла повернути банку частину боргу, та на жаль, левову частку золотих монет витратили на прожиття. Окрім старшої доньки Лаури жінка виховувала ще двох синів, восьмирічного Кейвіна та дванадцятирічного Моріса. Щоб прогодувати дітей, пані Золотська важко працювала, не покладаючи рук, проте щомісяця банк нараховував відсотки і борг лише зростав.

— Боги свідки, я не бажаю, щоб ти жертвувала власним щастям, — діставши з кишені простенької сукні білосніжний носовичок, жінка витерла зі втомленого обличчя гіркі сльози, що скочувалися по блідих, зашкарублих щоках.

— Мамо, якщо я не погоджуся на цей шлюб… — голос Лаури здригнувся. — Банк відбере наш маєток і землю, а нам… У кращому випадку доведеться жити в нетрях на околицях міста, а я… Я думаю про тебе, про майбутнє братів! Хочу, щоб вони закінчили школу, а у випадку несплати боргів навіть їм доведеться важко працювати…

Хоч як роздирали болючі емоції й дівчина ледь стримувалася, щоб не розридатися, проте зціпила зуби. Будь-який прояв слабкості ще дужче зранить і без того згорьовану матір. Так, доведеться пожертвувати власним щастям, а перед очима вкотре постав образ Едвіна Віллоу, вродливого сина місцевого заможного торговця. Так, Лаура до нестями покохала цього чорнявого парубка, з яким разом навчалися в Магічній Академії рідного містечка Рейдар. Незабаром випускні іспити, урочиста церемонія вручення омріяних дипломів та останній студентський бал… Схоже, Едвін також виказував симпатію до рудокосої Лаури, неодноразово запрошуючи на прогулянки містом, а місяць тому запропонував дівчині бути його парою на випускному балу. Проте й досі не мовив жодного слова про подальші перспективи спільного майбутнього. Та хоч Лауру і окрилювали почуття, але вона була реалісткою. Сумнівно, що батько Едвіна схвалюватиме їхній шлюб, адже дівчина з бідної родини, амбітний пан Віллоу неодмінно шукатиме для сина багатійку. Через ці роздираючі болем думки Лаура тайкома вночі лила чимало гірких сліз у подушку, хоча в серці жевріла надія, що парубок знайде шлях, щоб бути разом, щось вигадає… Чи наважиться піти проти волі батька? Звісно, Лаура чекала від нього рішучих кроків, хоча сама під час захопливих бесід бодай словом не натякала на спільне майбутнє. Дівчина була гордою. Не стане тиснути та нав’язуватися. Проте обставини склалися таким чином, що з Едвіном доведеться поговорити. А якщо він зуміє щось вигадати та врятувати її від шлюбу з нелюбом?

— Насправді пану Ньордену вже добігає четвертий десяток, він немолодий… А тобі цьогоріч лише двадцять виповнилося, — понуро констатувала матір, скрушно хитаючи головою. — Хоч він і поважний маґ’ерл, але заматерілий вояка. Не виключено, що постійні битви й походи зробили його серце грубим, жорстоким… Колись у листах твій батько згадував про цього чоловіка… На полі битви, мов лев, безжальний, нещадний… А якщо і в житті такий? — схоже, у страху за власну кровиночку пані Золотська намагалася відмовити дівчину від цього шлюбу. — Також зазначив у листі, що необхідно поквапитися з відповіддю. Не розумію, чому він так поспішає…

— Мамо, завтра в академії після занять розмовлятиму з Едвіном, — Лаура рішуче поглянула на задумливу матір. — Розповім йому все, як є. Про пана Ньордена, про його пропозицію… Можливо, Едвін щось вигадає і ми…

— Моя Лауро, — судомно видихнувши, пані Золотська нервово поправила на голові строкату хустинку. — Пану Віллоу, батьку Едвіна, неодмінно відомо про наш борг. Сумнівно, що він погодиться на ваш шлюб, а Едвін… Він звиклий до життя в достатку. Чи піде проти волі впливового, владного батька?

— Якщо кохає по-справжньому, то щось вигадає! — випалила дівчина, відчайдушно хапаючись за цю останню надію. — Та якщо ні, тоді… — відвела погляд ясно-блакитних очей, насправді журливо ховаючи сльози. — Доведеться погодитися на шлюб з нелюбом-воякою…  

Магічна Академія розташовувалася неподалік від центральної площі міста Рейдар, бовваніючи за крислатими деревами міського парку білосніжною спорудою, зведеною з каменю. Вхід прикрашали мармурові вертикальні колони, а також висока статуя видатного мага-академіка Воскіта.

Хутко поснідавши зрання, Лаура поспішала на лекцію з побутової магії, а опісля відразу попрямує до бібліотеки академії, де братиме книги для підготовки до випускних іспитів. Оскільки саме там зазвичай збиралося чимало студентів, дівчина сподівалася, що зустрінеться з Едвіном. Узявши стос необхідної літератури, Лаура розташувалася за столом біля вікна. Вирішила зачекати на парубка, задумливо роздивляючись високі стелажі з книгами й фоліантами. А ось і він, Едвін… Коли впевнено увійшов в приміщення, відразу привернув увагу присутніх студенток. Годі й казати, статний, вродливий! Не виключено, що багато дівчат мріяли про цього красеня.