8. Наперекір усьому

Поки старша сестра втілювала в життя свої плани й таємно розважалася, молодша, заледве приховуючи тремтіння, нервувала на багатолюдному балу, де зібралися всі представники верхівки суспільства.

Кетлін відповідально й довго готувалася до цього заходу: нитка відбірних намистин білих перлів з ледь помітним рожевим відтінком, холодом торкалася тонкої шиї, висока зачіска доповнилася гребенем, прикрашеним чорною перлиною — каменем обраних. І сукню вишукану одягла. Її воріт та рукави модистка оздобила фламандським мереживом англетерр[1] тонкого плетіння, виготовленим наймайстернішими мереживницями Фландрії. Мереживо, що прирівнювалося ледь не до витвору мистецтва й коштувало відповідно. Лиш один цей елемент робив її сукню найдорожчим вбранням у гардеробі. Не образ, а демонстрація багатства й статусу графа Джерсі, який поставив собі за мету і молодшій доньці знайти достойну партію.

Це все мало додати їй впевненості, але не додавало й дівоче серце боязко тріпотіло, коли вона зайшла в гостьову розкішного маєтку в супроводі батьків. Одразу встромила очі в підлогу, вгамовуючи несамовитий шал емоцій. Знала, що десь там серед натовпу має бути й він — той, хто заполонив усі думки.

І коли серце перестало так несамовито стукотіти, підвела погляд. Роззирнулась. Знайти когось серед такого натовпу здавалось неможливим та ще й мати примудрилася непомітно посоромити за ці занадто відверті розглядання, що, звісно ж, не личать молодій леді.

Кетлін тихо зітхнула й неусвідомлено торкнулася пальцями нитки перлів, за що вкотре впіймала невдоволений погляд матері й відсмикнула руку, витягнувшись мов струна. Довелося покірно опустити голову, нервово тереблячи мереживне віяло, бо очі знову прагнули вирушити на пошуки.

Про те, щоб веселитися на балу й мова не йшла. Це сестрі дозволялося спілкуватися з подругами, збирати плітки. Вона ж не мала права відходити від матері ні на крок, єдиний виняток — танець, причому він теж мусив бути погоджений з матір'ю.

Перед очима спалахами мелькали образи джентльменів, з якими її невтомно знайомили. Та хоч вона й старалася запам'ятати їхні імена й численні титули, все безрезультатно — ця інформація, мовби проносилася повз неї. Час від часу доводилося й танцювати з ними, та на жодного не дивилась, фокусуючись повз. Однак, бажаного чоловіка все не знаходила.

Повернувшись до матері з чергового танцю, продовжила крадькома оглядати зал, вдаючи, що обмахується віялом і очі нарешті зачепилися за знайомий силует. Він стояв з іншими джентльменами й вів невимушену розмову. А вона блідла від хвилювання й подумки благала звернути на неї увагу. Та благання не працювали й через декілька хвилин Генрі обдаровував увагою першу красуню сезону Летицію, в якої відбою від прихильників не було. А ще через якихось декілька митей вони кружляли під мелодію вальсу — танцю, що вважався одним із найбільш суперечливих та обговорюваних через непристойну близькість партнерів.

І з кожним новим його звуком Кетлін сумнішала, поки зрештою не змусила себе відірвати очі від їхньої пари. Похмуро потупила погляд в підлогу наштовхнувшись на черевики чергового джентльмена, якого привів батько для знайомства. Огляд наречених. І сьогодні, вона як ніколи гостро почувала себе виставленою на продаж в дорогому пакуванні. 

Ковтала гіркоту, вимушено усміхаючись і залишок вечора плекала надії, мріючи хоч про дещицю його уваги, яку так щедро роздавав наліво та направо, вперто не помічаючи її.

Зі сльозами на очах повернулася додому. Вкотре. Навіть на танець не запросив. Близьким був лише у мріях, а насправді виявився настільки далеким, ніби існували у різних світах.

***

Сон не йшов. На столику у свічнику миготіли, догораючи три свічі, а Вірджинія сиділа, кволо штопаючи вишивку й перебирала думки, бо подумати дійсно було над чим. Настільки захопилася, що й не чула, як повернулися рідні.

— Не спиш, — тихо мовила Кетлін, зазирнувши у кімнату й обережно причинила за собою двері.

Вона вже переодяглася в довгу нічну сорочку з широкими рукавами, заплела косу й у м'якім світлі свічі її волосся ще більше відблискувало міддю.

Вірджинія відставила вишивку, потягнулася й втомлено потерла очі, усвідомивши наскільки втомилася.

— Як все минуло? — цікавилась Кетлін, ступивши ближче.

— Повеселились від душі, — Вірджинія всміхнулась спогадам, де яскравою картинкою жила зустріч із тим, про кого пристойна й вихована леді не дозволила б собі думати ні при яких обставинах.

Кетлін перетнула кімнату й сіла на розстелене ліжко. Повільним рухом розгладила поділ нічної сорочки й взялася теребити крайку рукава.

— Ти плакала? — здивувалась Вірджинія, перехопивши втомлений, сумний погляд почервонілих очей.

Кетлін просто кивнула, ховаючи очі. Ніколи не могла нічого приховати від старшої сестри, та, зрештою, саме за цим і прийшла.

— Розповідай, Кет.

— Мені дехто подобається… — набралася вона сміливості. — Подобається з першого балу.

— Хто?

— Генрі Бріджес, молодший син герцога Чандоса, — випалила на одному подиху й глянула на сестру очима повними розпачу.

Вірджинія з блискавичною швидкістю перебирала в пам'яті джентльменів. Поки не виловила звідти високий світловолосий силует. Молодий, галантний, привабливий і залишав за собою шлейф з потаємних дівочих мрій, млосних придихів та розбитих сердець. І це при тому, що роздавав увагу порівну, нікого особливо не виділяючи. З'являвся на балах не часто, вона бачила його здалека, їх не представляли одне одному, що й зрозуміло.

— Хочу бути з ним, — Кетлін вивела сестру з роздумів черговим зізнанням.

— Впевнена, Кет? — з недовірою зиркнула та. — Чи хочеш отримати те, на що інші заглядаються?

— Якби ж… — ледь чутно ворухнула вона губами.

Сумно похилила голову і почала розповідати все в подробицях, починаючи з першого балу. Розказала навіть те, скільки ночей плекала його у мріях і як шалено рветься з грудей серце, щоразу коли погляд знаходить його серед натовпу. А тоді це ж саме серце вмивається слізьми, коли він обдаровує увагою інших і захлинається коли запрошує на танець, торкається… Бо не її.