Розділ 16.2

— А які вони були на вигляд? - запитую затамувавши подих.

Хто це може бути? Невже Рад та Мир. Краще б були вони. Але не впевнена, чи вони взагалі хочуть мене знати після того, як я від них втекла.

— Не знаю, - примружує очі згадуючи. - Високі такі, звичайні. Вони мені всі на одне обличчя. Зізнавайся, маєш прихильників? - усміхається і легенько штовхає у плече. - І навіть не одного? А здаєшся тихенькою, сором'язливою.

— Не маю, - качаю головою. - Напевно, це помилка. Не мене шукали.

— Можливо, - промовляє задумано, затримавши на мені погляд.

До мене ніколи ніхто не приходив, тому не дивно, що зараз Марія так підозріло на мене дивиться. 

Ми трохи сидимо спілкуємось, але я ніяк не можу позбутись відчуття, наче за мною слідкують. І я все більше нервуюсь через невідомих гостей. 

А раптом це Марк когось прислав? Лише думка про нього змушує тіло напружитись.

Зранку в понеділок я йду в університет з острахом. Вглядаюсь на обличчя кожного, хто проходить повз. Постійно оглядаюсь, коли чую позаду важкі кроки. 

Моє життя перетворилось на суцільне очікування чогось поганого. Раніше я ходила, втупившись у конспекти, і навіть не помічала людей навколо. Тепер навпаки — майже не дивлюся під ноги. Лише на обличчя тих, хто проходить повз. Через стрес я погано спала і тепер почуваюсь кволою та незібраною. 

Виявляється Міли сьогодні не буде. Ще вчора вона поїхала додому, а повернеться тільки завтра. 

На першу пару Костя теж не приходить, тому я терпляче чекаю другої, щоб з ним поговорити.

— Дякую тобі, що в п'ятницю забрав Мілу до себе, - кажу йому пошепки, як тільки він сідає поруч зі мною.

Обличчя його серйозне, погляд уважний.

— Ви були дуже необережні, - нарікає і я розумію, що він знає більше, ніж я думала. - Я спостерігав за Мілою весь вечір, не зводив з неї очей. І коли побачив, що до неї підійшов той чоловік, відчув, що добром це не закінчиться. Ходять різні чутки, - замовкає, оглядається крадькома, наче боїться, що його почують. - Все це не моє діло. Але якщо стосується Міли...

— Ти бачив, як мене вели на другий поверх? - вражено запитую.

— Бачив, - зізнається неохоче. - Пробач, я нічим не міг допомогти. Я збирався повернутись за тобою, як тільки Міла була б у безпеці. Потім я побачив, як з будинку тебе виносять мажори. І я був впевнений, що ті двоє не завдадуть тобі шкоди. 

— Якби ти не дражнив її з тією дівкою, ми б не потрапили у ту халепу, - сердито штовхаю його у плече. 

— Не знаю, навіщо я це робив, - важко зітхає. - Я звик, що ми з нею як кіт та собака. Але того разу я переборщив.

— Не те слово, - шиплю і відхиляюсь від нього. В аудиторію заходить викладач і частина моєї уваги розсіюється. Як я маю зосередитись на навчанні, уявлення не маю. - Тепер я боюсь ходити вулицями.

Він із розумінням дивиться на мене, а потім тихо промовляє:

— Краще більше не ходіть на подібні вечірки.

— Якби не ти, я б і на ту не пішла, - кажу роздратовано. - Я думала, ти в п'ятницю зробиш крок. Зблизишся з Мілою. 

— Я вже вимолив у неї пробачення, - легкий рум'янець торкнувся його щік. 

— Тепер ви разом? - заглядаю йому в очі. 

— Можливо, - відповідає з легкою усмішкою на губах.

Так хочеться, щоб у Міли було все добре. Якщо вона зустрічатиметься з Костею, вона матиме захист. Він її оберігатиме. 

А я? Я якось справлюсь. Від своїх захисників я відмовилась.

По закінченню останньої пари виходжу з університету. Поки йду до воріт, оглядаюсь, погляд чіпляється на обличчя прохожих хлопців. Дивно, але сьогодні я ні разу не бачила Рада та Мира. Зазвичай, вони красуються ходячи коридорами університету, та збирають натовп прихильників. Сьогодні тиша. Цікаво, де вони? Прогулюють?

І чому я про них думаю? Наче мені немає більше про що турбуватись.

Викидаю з голови все зайве та прямую до гуртожитку. В бібліотеку мені непотрібно, моя сусідка досі не повернулась, тому я спокійно навчатимуся у кімнаті. 

Йду собі спокійно тротуаром, нікого не чіпаю. І раптом чую позаду рев двигуна, а потім різкий звук гальмування. Поруч зі мною зупиняється чорна тонована машина.

Серце завмирає і я роблю крок назад. Перестаю дихати, коли дверцята відчиняються і до мене тягнуться чоловічі руки.