Розділ 12.2

Останню його фразу чую, як в тумані. Здається, я втрачаю свідомість. Мені справді треба прилягти.

Як тільки це думаю, як відчуваю, що мене підхоплюють міцні руки. Я знову опиняюсь на руках у Рада і він впевнено несе мене до дивана. Обережно вкладає мене на м'яку поверхню, затримавшись схиленим наді мною довше, ніж потрібно. 

Зустрічаюсь з його поглядом і затамовую подих. Його обличчя так близько, що я відчуваю запах його шкіри. Справжній чоловічий аромат, який дурманить.

— Я ж попереджав, - його голос звучить занадто тихо та м'яко, що зовсім на нього не схоже. - Невже не можна просто послухатись мене?

— А навіщо? Я ж для тебе ніхто, - відповідаю спокійно і не можу втриматись від усмішки. 

Він декілька разів кліпає і його погляд хаотично бігає моїм обличчям. А потім він різко відсторонюється, бо в цю ж саму мить в іншій частині кімнати гримають двері.

— Я думав, сніданок вже готовий, а ти не можеш намилуватись нашою Олександрою, - лунає веселий голос Мира.

— Якщо хочеш смачно поїсти, пропоную допомогти мені, - гаркає сердито Рад і розвернувшись прямує до кухонної зони. - Сніданок сам себе не приготує.

Я підсуваюсь вище, кладу голову на спинку дивана, так щоб бачити обох мажорів. Мир, одягнений у світлу сорочку та темні штани, спирається на острівець на тому ж самому місці, де недавно була я. Рад тим часом береться нарізати овочі. 

— Ненавиджу це, - зітхає Мир незадоволено. - Чому не замовити готовий сніданок? Навіщо все ускладнювати?

— Хіба посмажити яєчню, це складно? - обертається до друга Рад. Він бере дощинку з овочами і переносить на острівець, підсовує до Мира, вручає йому у руку ножа. - Давай, тут п'ять хвилин роботи. Приготовлена особисто їжа не зрівняється з ресторанною.

Він тільки що проганяв мене з кухні, а Мира змушує допомагати. Що це значить? Він мені не довіряє, чи може справді пошкодував моє кволе здоров'я. 

— Якби я знав, що ти такий зануда, ніколи б не винайняв квартиру на двох, - бурчить Мир, але виконує доручення.

— Ще не пізно роз'їхатись, - оглядається на нього Рад. - В чому проблема?

— Проблема в тому, що твої страви справді дуже смачні, - тицяє лезом ножа на друга Мир. - Ти підсадив мене на домашню їжу, як на наркотик, - театрально зітхає, - ніколи тобі цього не пробачу.

Рад сміється від щирого серця і називає свого друга справжнім клоуном. Та той не ображається, а лише бурчить щось під ніс. 

Я зачаровано за ними спостерігаю і розумію, що ці двоє звичайні хлопці, нічим не відрізняються від інших. У них так само є побутові моменти, жартівливі розмови та вдалі чи невдалі дні. Навіть не віриться, що ще тиждень тому я боялась їх до смерті і вважала жахом потрапити їм на очі. 

Зараз я лежу на дивані у їхній квартирі і почуваюсь безпечно. 

Дивина. 

І головне, мені зовсім не хочеться у гуртожиток, де невгамовна сусідка не дасть провести спокійно вихідні.

Дістається сковорідка, кладеться на плиту. Дістаються яйця з холодильника. Дуже швидко готується яєчня і вже через декілька хвилин до мене доносяться апетитні аромати. Шлунок гурчить, нагадуючи, що він нічого не отримував ще від вчорашнього дня.

Поки я намагаюся приборкати свій зрадницький шлунок, Рад вимикає плиту.

Він бере великі білі тарілки й розкладає гарячу яєчню з помідорами та зеленню, а Мир тим часом уже розливає у високі чашки свіжозварену каву. Аромат у вітальні стоїть такий, що в мене аж запаморочилося в голові.

— Прошу, Олександро. Сніданок подано, - голосно промовляє Мир і підсовує до острівця табуретку.

Я швидко підводжусь, більше несила терпіти ниття у шлунку. Давно я не відчувала настільки сильного голоду, як зараз. Може це через стрес, пережитий вчора? А може страви Рада справді настільки смачні, що навіть їх запах зводить з розуму?

— Дякую, - сідаю поруч з Миром.

Рад ставить перед нами тарілки з їжею і столове приладдя. Сам сідає навпроти нас. Починає їсти, так ні разу і не глянувши на мене. Знову вмикає ігнор і це дратує.

Беру виделку, куштую шматок яєчні. Божественно смачно. Рот відразу заповнюється слиною. 

Важко ковтаю і відкладаю виделку, чим привертаю до себе увагу хлопців. 

— Якщо ти скажеш, що тобі не сподобалось, я побриюсь налисо, - сміється Мир.

Рад кидає на мене здивований погляд, хмуриться. 

— Я хочу, щоб ви мені пояснили, що в біса, вчора таке було?

Відсуваю від себе тарілку. Якщо єдиний спосіб привернути увагу Рада, це відмовитись від його їжі, я це зроблю, хоч це дається мені дуже важко.