Під захистом мажорів

Розділ 11

Розплющую очі та стогну від різкого головного болю. Ще й світло з вікон ріже по зіницях, тому відразу прикриваю обличчя долонею. 

Який кошмар. Чому мені так погано? Що вчора було? І чому моя пам'ять наче решето? 

Намагаюсь підвестись і це дається дуже важко. Плед сповзає з плечей і я розумію, що спала у сукні.

Стоп.

Де це я? 

Нарешті очі звикають до яскравості і я шоковано розглядаю досить простору чужу вітальню. 

І як я сюди потрапила? І чому я спала одягнена на чужому дивані?

Раптом у кімнату заходить Мир. Він оголений, лише стегна обмотані білим рушником. Шкіра його волога, з темного волосся стікає вода.

Я витріщаюсь на нього відкривши рота. Не можу зрозуміти, що він тут робить.

Куди це я потрапила?  

— Наша красуня прокинулась, - каже весело, його губи розтягуються у широкій посмішці. - Це добре. А то ми вже почали хвилюватись, що та гидота, яку тобі підсипали, могла нашкодити тендітному дівочому тілу?

— Що? 

Подих перехоплює від того, як уривки вчорашнього вечора починають вриватись у свідомість. 

Вечірка.

Танець з Радом.

Потім п'яна Міла.

Марк.

Слабкість та оніміння у всьому тілі.

Андре, який зрадив мене.

Рад, який врятував і на руках виніс з тієї кімнати. 

Усі спогади навалюються миттєво і я відчуваю, як обличчя починає горіти. 

Який жах. Як ми взагалі могли в таке влипнути? 

— Де я? - запитую захриплим голосом і прокашлююсь. Таке відчуття, наче я кричала цілу ніч і тепер горло скрутило від спазму.

Спостерігаю, як Мир повільно підходить і сідає на спинку дивана, на якому я сиджу. Він навіть не соромиться, що майже голий. Здається навпаки, йому подобається бентежити мене.

— У нас вдома, - відповідає легко, нависаючи наді мною. - Ми не знали, куди ще тебе діти в такому стані. От вклали у вітальні. Не хвилюйся, ми тебе не чіпали, - піднімає руки в знак примирення. - Он навіть сукню залишили. Хоч могли зняти. Голяка спати набагато зручніше.

І він нахабно усміхається, показуючи білосніжні зуби.

— Дякую, що врятували мене вчора, - вичавлюю з себе.

Здригаюсь від гидкого спогаду та обіймаю себе руками. Як приємно, коли ти маєш контроль над своїм тілом.

— Що ти пам'ятаєш? - хилиться ближче, тепер його обличчя виражає стурбованість. - Ми знайшли тебе ледве притомну.

— Я не могла контролювати своє тіло, але була ще при свідомості, - стискаю руки у кулаки. - А от моя подруга... Міла! Що з нею? Ви її витягнули звідти?

Підскакую на кволі ноги і ледь не падаю. Змушена спертись на плече Мира. Він підтримує мене за руку і дивиться трохи здивовано.

— Про подругу нічого не знаю, - качає головою. - Нам сказали лише за тебе. Ми перестріли Андре і він змушений був у всьому зізнатись.

Мир стукає кулаком у долоню, показуючи, що з Андре вони лагідні не були.

— О боже! Міла. Вона залишилась там! Її напевно скривдили, - оглядаюсь навколо у пошуках своєї сумочки. Знаходжу її на столику поруч з диваном. Підбігаю, дістаю телефон. - Вони говорили про неї. Про якогось клієнта. Який жах. Не хочу навіть думати, що могло статись.

Більше не дивлюсь на Мира, відвертаюсь від нього до вікна і тремтячими пальцями набираю подругу. Поки слухаю довгі нестерпні гудки, серце виривається з грудей. Хто її мав врятувати? В неї нема двох мажорів, які пильнують кожен твій крок.

Міла не відповідає і мене сковує тваринний страх. Що ж це коїться? Як це взагалі можливо, щоб на звичайній студентській вечірці таке відбувалось?

— Ви знали про це? - різко розвертаюсь, кидаю в Мира звинувачення.

Страх переростає у злість і вся ця злість направляється на Мира. Він не відповідає і я розумію, що він звичайно в курсі. Не дарма Рад забороняв спілкуватись з Андре, який замішаний в гидких справах. І не хотів, щоб я була на тій вечірці.

— Ви нічим не кращі, - ціджу крізь зуби, вся тремчу, щосили стискаю телефон у руці, який продовжую тримати біля вуха. - Можна було попередити, а не говорити загадками.

— А ти б слухала? - тихо запитує.

Я задихаюсь і міцно стискаю губи. 

Я їм не вірила і намагалась уникати зустрічей з ними. Адже Рад та Мир самі не ідеальні і мають темну історію. Але якби хоч натякнули, може б ми подумали, перш ніж іти на вечірку. 

— Що таке? Хто так наярює з самого ранку? - раптом чую з динаміка захриплий, роздратований голос Міли.

Підстрибую на місці, ледь не випускаю телефона з рук.

— Міло? Де ти? З тобою все гаразд?

— Саша? - дивується. - Слухай, що вчора сталось? Чомусь я нічого не пам'ятаю. Останнє, це коли ми з тобою пили шампанське за знайомство з Марком.

Лише від звуку цього імені всередині все перевертається. 

— Коротше, здається я перебрала, - хіхікає подруга, не дає вставити й слова. Здається у неї зараз досить піднесений настрій. - І знаєш, де я зараз? У Кості. Лежу на його ліжку. Я в Кості вдома і він зараз лежить поруч зі мною.

— Костя? - у грудях все стискається. Навіть не знаю, що й думати. - Як ти туди потрапила? Тебе ніхто не скривдив? Ти ціла?

— Хто скривдить? Костя? - сміється. Вона навіть не усвідомлює, що вчора відбувалось. - Він янгол. Я не знаю точно, але здається він забрав мене до себе, як тільки я відключилась. А от куди ти ділась, це питання. 

В її голосі з'являється нотка докору. Розказати би їй все, але чи варто хвилювати. 

— Я теж у знайомих, - говорити про мажорів краще їй не треба. Міла дуже погано про них думає, а переконувати її зараз немає ні сил, ні бажання. - Гаразд. Потім зідзвонимось та поговоримо. Головне, що ти в порядку.

— Чому ти постійно це повторюєш? Що зі мною могло статись, як тільки не осоромитись перед іншими студентами відключкою та блюванням посеред чужого дому?

Здається Міла навіть незрозуміла, що могло статись. Маю надію, що Костя все ж таки помітив сплячу Мілу під сходами і забрав її раніше, ніж Марк встиг за нею повернутись.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше